«Пливе у сірі безвісті нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли осміхнеться, Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце?»

Ці слова з "Fata morgana” Коцюбинського, які закарбувалися в пам’яті зі школи, щоразу спадають на думку, коли слухаю безкінечні заклинання представників парламентських фракцій про європейський вибір України у поєднанні із закликами фракції КПУ про інтеграцію навиворіт – приєднання до Митного союзу.

Зручна і політична безпрограшна тема. Вічна тема і вічна робота для політиків з огляду на перспективи набуття членства в ЄС. До того ж є можливість переключити суспільну увагу, відсторонитися від внутрішніх економічних і соціальних проблем. Наближаючись до ЄС, український політ клас ще ніколи не був так далеко від народу.

Тому вкотре слід акцентувати увагу на очевидному:

1. Питання підписання Угоди про асоціацію і ЗВТ є вирішеним. І не в останню чергу через сплеск геополітичної боротьби. Україна, зокрема, є об’єктом у цих змаганнях. Глава Єврокомісії Баррозу у зверненні до Європарламенту недвозначно заявив: «Ми не можемо відвернутися від них». Усе інше, у тому числі й виконання зобов’язань, покладених на Україну, другорядне.

2. Такі дії чиняться у тому числі в противагу Росії, яка на новому витку геополітичної політики заявила про свої інтереси з низки питань. Окрім того, останні дії російської сторони щодо залучення України до МС мобілізували європейську сторону і консолідували українську політ еліту на підписання угоди.
Треба визнати, що зараз європейський вектор отримав додаткові політичні аргументи, які відсунули на другий план навіть резонні економічні застереження. Фактично сьогодні спостерігається у політ середовищі навіть не пік, а фінал європейських настроїв.

3. Слід усвідомити, що підписання угоди – це лише другий крок (перший – її парафування). Вирішальний етап – ратифікація угоди 28 країнами – членами ЄС та євроструктурами.

Не можна виключати, що Україна буде «підвішена» вимогами «погасити» борги у вигляді попередніх і нових зобов’язань, які можуть з’явитися у кожної ЄС країни.
Тому треба вже припинити торохтіння про євро вибір, а займатися цією темою.

4. Належить позбутися фантазій і фобій щодо подальших взаємин з Росією. Враховуючи момент, саме українська сторона повинна виробити, запропонувати формат співпраці з нашим історичним сусідом. Відповідально і прозоро. Від цього, без перебільшення, буде залежати рівень суверенності України. І тут не повинно бути ілюзій, що ЄС візьме нас на причіп, у тому числі закриє проблеми з експортом української продукції.

Висновок: на зміну закликам і деклараціям має бути поставлена змістовна робота, яка б, окрім усього іншого, включала превентивну роботу на попередження усіх викликів і загроз після Вільнюса.