«Пливе у сірі безвісті
нудьга, пливе безнадія, і стиха хлипає сум. Плачуть голі дерева, плачуть
солом’яні стріхи, вмивається сльозами убога земля і не знає, коли
осміхнеться, Сірі дні зміняють темнії ночі. Де небо? Де сонце?»
Ці слова з "Fata morgana” Коцюбинського, які
закарбувалися в пам’яті зі школи, щоразу спадають на думку, коли слухаю
...
Читати далі »