Генетично модифікованими (англ. –
Genetically modified organisms, GMOs) називають організми, генетичний
матеріал яких був змінений шляхом, що не відбувається в природних
умовах, на відміну від схрещування або природної рекомбінації.
Відповідне формулювання затверджене у Директиві Європейського парламенту
та Ради від 12 березня 2001 року про вивільнення у навколишнє
середовище генетично модифікованих організмів.
В 1983 році з’явилися перші генетично
модифіковані рослини, яким вчені-генетики надали нових, покращених ознак
завдяки пересадці чужого генетичного матеріалу (таким чином, наприклад,
отримали картоплю, стійку до колорадського жука). Масштабне промислове
виробництво ГМ рослин почалося з 1996 року, а в 2009 році під ними було
зайнято 9% всіх культивованих родючих ґрунтів світу. На сьогодні
основними ГМ культурами є соя, кукурудза, бавовна, ріпак.
Метою генетичного модифікування рослин
стало, насамперед, полегшення їх культивування та зменшення витрат на
це, адже переважна більшість генетично модифікованих рослин є стійкими
до збудників хвороб (вірусів і грибів), комах-шкідників, гербіцидів.
Відповідно вирощування ГМ культур, за словами їх розробників, стане
значно легшим для виробників сільсько-господарської продукції. Водночас
методи генної інженерії дозволяють покращувати смакові якості ГМ
продуктів, збагачувати їх вітамінами тощо.
Не зважаючи на істотні переваги
культивування ГМ рослин, вчені всього світу звертають увагу на ряд
негативних факторів, пов’язаних з їх вирощуванням та споживанням.
Найбільш дискусійним є питання безпечності ГМ рослин для людини та
навколишнього середовища. До можливих ризиків вживання генетично
модифікованої їжі відносяться, зокрема, харчові алергії; посилення
стійкості до антибіотиків природних патогенів людини, внаслідок чого
лікування антибіотиками стане неефективним. Думки вчених щодо безпеки
вживання людиною ГМ продуктів поляризовані: одні наполягають на їх
цілковитій безпечності, спираючись на результати відповідних досліджень;
інші наголошують на серйозних ризиках (наприклад, генетичних мутаціях
людського організму), пов’язаних зі споживанням ГМ продуктів. Водночас
група вчених, зокрема українських, дотримується поміркованої позиції
щодо необхідності перевірки впливу ГМО на організм людини протягом
тривалості життя не менше 3 поколінь (кілька десятків років). Адже
тільки таке дослідження дасть об’єктивні дані про вплив ГМ рослин на
людський організм та пов’язані з цим наслідки. До речі, на даний момент
продукти з вмістом ГМО відносяться до другого класу безпеки, що свідчить
про наявність певних відмінностей з природним аналогом, що найбільш
схожий за властивостями, а цей факт автоматично передбачає проведення
подальших досліджень відповідних продуктів.
Якщо можливі ризики для людини,
пов’язані з вживанням ГМ продуктів, потребують подальших ґрунтовних
досліджень, то загроза для довкілля є цілком очевидною і пов’язана вона,
насамперед, з поняттям біорізноманіття. Як показали дослідження, ГМО
становлять ризик для біорізноманіття, оскільки вони взаємодіють у
природі з усім живим, що їх оточує, і наслідки цієї взаємодії
непередбачувані. Вчені виділили основні проблемні сфери: поява нових
шкідників, бур’янів, генетичне забруднення, перехресне запилення
генетично модифікованих культур і звичайних. Однією з основних причин
втрати біорізноманіття експерти ООН називають вторгнення чужорідних
видів, для яких немає хижаків. Таким «хижаком» може стати і генетично
модифікована рослина.
Зрештою доволі дискусійним виглядає
питання економічної вигоди культивування ГМ рослин, особливо в Україні з
її багатими чорноземами, сприятливими кліматичними умовами. Розробкою
ГМО займається велика промислова група, яка об’єднує кілька
транснаціональних компаній. Вони називають себе «Life Sciences»
(«Індустрія науки про життя») і контролюють значну частину світового
виробництва і продажу агрохімікатів, насіння, продуктів харчування,
харчових добавок і ліків. Важливою частиною діяльності цих компаній є
оформлення прав інтелектуальної власності на створені генетично
модифіковані організми, що фактично означає набуття ними права власності
на живий модифікований організм. Відповідно, фермер, який хоче
вирощувати певну ГМ рослину, повинен виплатити компанії гонорар за це,
не маючи права використовувати частину врожаю для повторного
висаджування. Водночас при вирощуванні ГМ культур можна використовувати
тільки певні пестициди, які виробляють ті ж самі компанії. Таким чином
фермери потрапляють у певну залежність від біотехнологічних компаній і
питання економічної вигоди виробників сільсько-господарської продукції
видається доволі неоднозначним, на відміну від очевидної фінансової
вигоди транснаціональних біотехнологічних компаній. Українські науковці
вважають більш перспективним для українського аграрного сектору
впровадження органічного (чистого) землеробства, оскільки в самій
Україні й у країнах західної Європи зростає попит на органічну
продукцію, на «чисту» їжу.
Зважаючи на те, що продукція з вмістом
ГМО, потенційно може створювати загрозу для здоров’я людини, споживачі
мають право бути поінформованими щодо наявності ГМО в продуктах, які
вони купують. Тривалий час українські споживачі були позбавлені такої
можливості й в Україні не існувало відповідного законодавства. 18 лютого
2009 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову про «Порядок
державної реєстрації генетично модифікованих організмів джерел харчових
продуктів, а також харчових продуктів, косметичних і лікарських засобів,
які містять такі організми або отримані з їхнім використанням».
Однак на практиці ця постанова не
виконується і на полиці українських магазинів потрапляють продукти з
маркуванням «Без ГМО», в яких за допомогою відповідних лабораторних
досліджень все-таки виявляють ГМО, вміст яких досягає 5% у продукті
(найчастіше це ковбасні, кондитерські вироби). Цю проблему на одному з
засідань Верховної Ради України порушив народний депутат від фракції
Народної Партії Олег Зарубінський, який наголосив на необхідності
виконання законодавства України щодо відповідного маркування продуктів,
вміст ГМО в яких перевищує 0,9%.
Враховуючи потенційну небезпеку, яку
може становити вирощування та споживання генетично модифікованих
організмів, вкрай необхідним є законодавче регулювання цього питання та
постійний контроль зі сторони держави за ввезенням в Україну та
відповідним маркуванням продуктів з ГМО.
Юлія Бердник
| 
