ЛЬВІВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ
Четвер, 13.08.2020, 02:22
Меню сайту

Категорії каталогу
Наші статті [119]
Статті ЛОО НП

Форма входу

Пошук

Корисні посилання

Статистика

Всього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Наші статті » Наші статті

„Вміти померти на сцені, але при цьому залишитися живим в реальному житті” – Петро Бенюк

     Петро Бенюк – людина знана всім Львів’янам і всій Україні. Адже це великий актор, народний артист України, який все своє життя присвятив театрові. Після особистого знайомства з ним, загоряєшся енергією і духом нескореності. Адже сам Петро Бенюк – революціонер по своїй натурі, який не боїться казати правду у вічі, не боїться боротися за справедливість, не боїться жити морально. 

     Народився великий актор в селі Битків Надвірнянського району, Івано-Франківської області у 1947 році. Деякий час працював кіномеханіком у клубі Надвірної. І саме тоді зрозумів, що акторство – це його покликання. Відтак хлопець підскладав трішки грошей і поїхав в Київ, вступати на кіноакторський факультет Київського театрального інституту. Звідти його направили працювати у Львівський театр імені М. Заньковецької. Зараз народному артистові України 62 роки, за його спиною 35 років праці в театрі імені М. Заньковецької, 80 вистав, у яких Петро Бенюк перевтілювався у інших героїв, і 46 фільмів. Віднедавна він також став членом Народної Партії.

      Петро Михайлович, скажіть будь-ласка, чому ви обрали саме акторство?

     Акторами не стають, ними народжуються. Справжньому акторові не дай хліба, але дай йому грати на сцені, бо без цього він помре. В його жилах тече та акторська кров і та кров штовхає його на сцену. Ще змалечку я відчував, що буду добрим актором, саме тому і обрав цю професію. Те ж саме я побачив у своїх двох синах, які також вже грають ролі. Щоправда, тоді я не знав, що в театрі можуть бути такі утиски.

 Що саме ви маєте на увазі, говорячи про утиски?

     Мій старший син Петро вже рік часу працює в театрі імені Марії Заньковецької. І йому добре давалося грати ролі. Але, комусь він попав в немилість, от і вирішили його звільнити. За що? Причин обґрунтованих немає. До речі, в нашому театрі від такого самовільства постраждав не один талановитий актор. За моєї пам’яті з незрозумілих причин звільнили тих людей, яких поза сценою просто неможливо було уявити. Та й сам я в останні роки відчуваю неабиякі утиски. Сумно, що граю у чотирьох-п'яти виставах, хоча є чотириста п'ятдесят наказів на розподіл ролей, де не згадується моє прізвище. При тому, що люди-глядачі самі підходять і кажуть: „Чому Бенюк не грає ролей, ми скучаємо за ним і його виставами?”

      А в чому причина такої „неприязні” до вас?

     Важко сказати. Бачу, що в театрі працює кум, брат, сват і так дальше – і чудовий театр помалу перетворюється на одну велику сім’ю, а не на середовище великих, професійних акторів. Я просто не боюся казати правду, а це нікому не подобається.

     А досі це не заважало вам у вашій акторській діяльності?

     Ні! Хоча можливо якась неприязнь в режисерів і виникала. Але ж правда була на моєму боці, а це найголовніше. Пам’ятаю одного разу я грав роль у виставі „Гуцулка-Ксеня”. Режисер цієї вистави, пояснюючи як саме має грати свою роль головна героїня, почав казати: „Ти ж змучена, смердюча. Всі гуцули смердючі”. Я йому відповів: „Не всі!”. Так між нами і почалася суперечка. Бо я людина справедлива і знаю за що і на що йду.

     А яка у вас теорія театру, теорія гри актора на сцені?

     Я вважаю, що актор має зливатися зі своєю роллю. Адже  лише тоді він може відтворити її так, як треба. Коли я грав роль у виставі „Сто тисяч”, то мій головний герой вкінці п’єси мав застрілитися з третьої спроби. Я зумів так це передати, що потім глядачі виходили і казали: „Петро Михайлович ми за вас переживали, боялися, щоб ви справді не померли”. Така моя теорія гри актора: „Вміти померти на сцені, але при цьому не померти в реальному житті”.

     Яка роль театру в сучасному суспільстві?

     Надзвичайно велика. Особисто я, коли граю роль, то говорю від народу, висловлюю громадську думку і громадську позицію. Пам’ятаю, як я грав роль друга народного депутата у виставі „УБН”. Я кричав, плакав, говорив, я пережив страждання України на собі в той момент. І саме завдяки моїй грі ця сцена стала центральною у виставі. Всі повірили в ту істину, ту суть, яку несла в собі п’єса.

     Особисто колись проводила опитування серед молоді на тему: „Чому ви б віддали перевагу театрові чи кіно? Більшість відповідало - кіно”. Отож, на вашу думку, як можна залучити молодих людей до театрального мистецтва?

     Лише шляхом переконання. Якщо вони підуть раз і їм сподобається, вони обов’язково підуть ще раз. Одного разу я пішов на медичне обстеження до лікаря. Цей лікар виявляється був на виставі „Сто тисяч” і почав мені зізнаватися, що він не хотів йти на виставу, бо читав п’єсу, і знав весь матеріал. Але, коли пішов, то не пошкодував. А навпаки був під великими враженнями: як можна передати старий матеріал по новому і по-своєму та ще й до того так вдало.

     Ви дуже гарно і правдоподібно граєте на сцені. А в реальному житті ви граєте ролі?

     Мені часто дають це запитання, але я завжди відповідаю однаково. Велика спокуса грати на сцені чуже життя, але найважливіше залишитися собою в реальному житті. Я ніколи не граю в реальному житті і дуже цим пишаюся.

 

Наталія Борська

Прес-секретар Львівської обласної організації

Народної Партії

Категорія: Наші статті | Додав: narodnalviv (27.10.2009) | Автор: Наталія Борська
Переглядів: 762
Copyright ЛОО Народної Партії © 2020