ЛЬВІВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ
Неділя, 22.09.2019, 02:20
Меню сайту

Категорії каталогу
Всеукраїнські видання [11]
Матеріали з друкованих та електронних всеукраїнських ЗМІ
Місцеві ЗМІ [2]
Матеріали з друкованих та електронних місцевих ЗМІ

Форма входу

Пошук

Корисні посилання

Статистика

Всього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » Статті » Матеріали ЗМІ » Всеукраїнські видання

Володимир Литвин: "Сучасні "радянологи" стверджують, що об`єктивних причин для розпаду СРСР не було"

                                                                       

Інтерв’ю Голови Верховної Ради України, Голови Народної Партії Володимира Литвина інформаційній агенції „Укрінформ” від 1 грудня 2011 року  

 Свою незалежність Україна отримала багато в чому через збіг об`єктивних і суб`єктивних обставин. Те, що відбулося в 2004 році було не революцією, а в кращому випадку державним переворотом. Головний ризик для України на майбутні 20 років - у тому, що вона й надалі може залишитися державою з обмеженим суверенітетом. Цими та іншими висновками й думками Голова Верховної Ради України Володимир Литвин поділився у ексклюзивному інтерв`ю Укрінформу. Приводом для розмови стала кругла дата - 20-річчя з дня Всеукраїнського референдуму, на якому українці майже одностайно проголосували за державну незалежність.

- Володимире Михайловичу, хотілося б почути Ваші думки про події тих років та їхні наслідки не тільки як політика, а насамперед, історика. Тим більше, що ще на початку 90-х Ви по гарячих слідах написали книгу про те, як розвалювався Союз і здобувалася незалежність України. Книга ця тоді далеко не всім сподобалася...

- Було дві книги - у 1994 і 1995 роках. В цих роботах йшлося про політичні процеси, і вони висвітлювалися крізь призму політиків. Одна з монографій так і називалася: "Політична арена України: дійові особи і виконавці". На ті часи у нас історія була знелюднена, ми вивчали її від з`їзду до з`їзду. А тут мова про людей, які сьогодні ходять між нами, частина при посадах і не маленьких. Звісно кожен політичний персонаж завжди хоче виглядати вищим і мудрішим. І коли ти із своєї позиції, на основі архівних документів говориш про ті чи інші їхні кроки, це не завжди подобається. Сьогодні ця монографія не втратила актуальності. Я радий, що на неї посилаються, я радий що ці перші роботи шукають і запитують. Тим більше, що тоді в 91-92 роках мені довелося працювати над архівними документами, насамперед, тими, що стосувалися діяльності політбюро і секретаріату ЦК Компартії України. Там були доволі цікаві матеріали, вони тільки-но з ЦК Компартії України надійшли в архів. І мені дозволили ними користуватися. Це був період, коли було надзвичайно холодно, приміщення архіву не опалювалися. Але я з 9 до 17 години не виходив з архіву, не робив собі перерви - настільки цікавими були матеріали.

- За ці двадцять років змінили свою думку щодо тих подій і людей?

- Ні. Додав би більше аргументації щодо кореневих причин розпаду Союзу. Для читача використав би більше мемуарної літератури як радянських так і вітчизняних, українських діячів.

- Подейкують, що Леонід Макарович Кравчук, який у 1991 році був обраний першим президентом незалежної України, був не в захваті від того, що ви про нього написали.

- Публічно мені про це Леонід Макарович нічого не говорив, але тут мова може йти про мою другу книжку, яка називалася "Політика. Політики. Влада". Вона, якщо не помиляюся, вийшла у 1995 році. Там було дуже багато матеріалів про Кравчука, але на фоні політичної епохи. Там жодного немає мого особистого, там виключно факти. А факти - річ вперта.

- Отже, референдум 1 грудня 1991 року... Чи були передбачуваними його результати?

- Вони були об`єктивно зумовлені. Бо підвалини Радянського Союзу підточувалися протягом тривалого часу. Це було закладено і Голодомором, і репресіями, і як це не дивно звучить, війною. Бо коли солдати і офіцери побували за межами Радянскього Союзу, то побачили, що розмови про загниваючий капіталізм і про швидку світову революцію не мають під собою підстав. А мобілізовано тоді було 35 млн людей. І "відлига", і розвінчування культу особи Сталіна теж підірвали радянську систему. Наступний віховий момент - Хельсинкський акт, підписання якого, а особливо в частині, де йшлося про демократію, права й свободи людини, призвело до того що почав чинитися тиск на Радянський Союз. Розхитуюче вплинуло на СРСР те, що він не витримав гонки озброєнь, уміло нав'язаної Заходом. Позначилася й закостенілість керівництва, і постійна смерть вождів. Країна не могла вирватися із замкненого кола поховання перших осіб. І, нарешті, це - Чорнобильська трагедія, коли люди відчули, що вони нікому не потрібні, що чиниться фарисейство, не дозволяють знати правду. Чорнобильська трагедія була надзвичайно великим рушієм розпаду Радянського Союзу. І ця тема ще потребує свого глибокого осмислення. Додамо сюди конфлікти, які запалали на пострадянських просторах. Все це призвело до того що люди спочатку висловилися за оновлений союз, а потім, побачивши бездарність керівництва Радянського Союзу, за те, щоб Україна стала самостійною державою.

- У нас прийнято думати, що рух України до незалежності був об`єктивним і неминучим, а з Ваших слів випливає, що якби не було Чорнобильської аварії, або ряду інших чинників, то ми й досі б жили в СРСР?

- Ви ж пам`ятаєте, що президент США, який тоді виступав у Києві, говорив, що нам треба залишитися в Союзі... Я думаю, що він володів величезним масивом інформації. І його позиція аж ніяк не свідчила про те, що він не знає реалій. Але він розумів, які наслідки будуть, в тому числі для світоустрою, внаслідок розпаду Союзу. Зрозуміло він виходив з геостратегічних міркувань, пропонуючи українцям залишатися в Союзі. До того ж був час, коли і дослідники -"радянологи" робили акцент лише на об`єктивних чинниках. Сьогодні, коли є можливість подивитися архівні документи, з`являється аргументація - що були й суб'єктивні чинники - це боротьба за владу, в тому числі в Москві - між Єльциним і Горбачовим. Я думаю, тоді домінував принцип - спочатку розійтися, а потім економічні закони, спільна економіка, спільна історія призведуть до того, що все повернеться на круги своя. З огляду на це нам треба більш прискіпливо подивитися на марксистську тезу про роль мас і особистостей історії.

- Ви хочете сказати, що, певною мірою, незалежність України це є результатом випадкового збігу обставин?

- Звичайно! Хоча загальні, кореневі причини говорять про об`єктивний процес, але зверніть увагу на останні оцінки тих, кого ми за звичкою називаємо "радянологами". Вони стверджують, що об`єктивних причин для розпаду Радянського Союзу не було. Тобто вони поміняли свою позицію.

- Ви теж схиляєтеся до такої думки?

- Ні, я думаю що критична маса була такою, що Союз більше не міг існувати.

- Як відомо, навесні того ж таки 1991 року був ще один референдум, про який сьогодні мало хто згадує. Тоді більшість українців проголосувала за оновлений Союз. Як могло статися, що громадська думка в Україні за такий короткий термін змінилася так кардинально?

- Про більшість чинників я вже сказав. До того ж люди ще не усвідомили всю відповідальність за сказане "так" чи "ні", не аналізували наслідки, які можуть бути. Люди тоді в нас були навчені вірити сказаному офіційно, особливо друкованому слову. Прихильники такого "розлучення" були більш активними у той момент. Домінувала пропаганда того, що Україна самостійно зможе жити набагато краще і безпечніше, ніж в Союзі. А Компартія була деморалізована, і навіть загнана у підпілля. Люди, які мали відношення до партії, відчули звіриним чуттям подих історії і осідлали цей процес, аби залишитися на перших ролях. Це теж зіграло свою роль.

- Грудневий 1991 року референдум був першим у незалежній Україні, але й останнім, рішення по якому легітимізоване. Чому ми, на 21-у році незалежності, боїмося вдаватися до прямої демократії?

- Проблема не в тому, щоб провести референдум з того чи іншого питання, а в тому, як розпорядитися його результатами. Візьмемо найбільш чутливі питання. Наприклад - НАТО. Для нас є зрозумілим, якими будуть результати референдуму, але вони зафіксують розкол. Ми знаємо, що в нас існують різні світоглядні установки на Сході і Заході України. Але навіщо нам ця фіксація? Друге питання - мовне. Ми можемо з невеликою долею похибки спрогнозувати, які результати референдуму будуть в цілому по Україні і по регіонах. А що це дасть на виході? Зафіксує розкол. І так з рядом інших питань. А нам треба думати як уникати конфліктів. Ми - конфліктогенне суспільство. Нас багато що розрізняє. Але це треба розуміти як позитив. Поєднання навіть крайності може дати нам гарний кумулятивний результат.

- А може конфліктів усередині країни не треба боятися? Вчені стверджують, що саме постійна боротьба, те, що ми називаємо міжусобицями, сприяла побудові в Європі системи балансу сил, яку ми називаємо демократією?

- Чому сьогодні Європа виробила те, що ми називаємо європейськими цінностями. Бо зазнала чимало конфліктів. Дві світові війни, де вони розгорталися? Інші частини світу були ізольовані, вони зберегли той спосіб життя, який складався віками. І усвідомлення того, що треба знайти порозуміння, треба примиритися, призводить до вироблення відповідних правил співжиття. Це добре видно на прикладі Німеччини. Іноді в мене складається враження, що її народ несе на собі відбиток особистої провини за другу світову війну. Звідси ця демонстрація толерантності, намаганняя знайти те, що об'єднує. Зверніть увагу, як сьогодні Німеччина рятує Євросоюз, в тому числі й за рахунок зниження добробуту своїх власних громадян. В цьому є великий позитив, відчуття відповідальності. Чому Україна до цього не прийшла? Вона б прийшла, оскільки вона і ментально, і історично, і географічно все таки належить до Європи. Ми несемо на собі відбиток тривалого існування класового суспільства. А при класовому підході сповідується принцип: хто не зі мною, той мій ворог. А ворога треба обов'язково знищити. Зверніть увагу на українських політиків. Вони зазвичай говорять про свободу, демократію, про верховенство права. Але вони тоталітарні за своєю сутністю. Вони хочуть командувати, вони нетерпимі до критики, вони не живуть за європейськими принципами. Вони граються з європейськими принципами. Нам потрібна зміна поколінь політиків, людей, які не несуть на собі тягар минулого.

- І як же нові люди прийдуть у політику?

- Нам потрібна така виборча система, яка б дозволила вести в політичний клас нову генерацію. Сьогодні домінують ті, хто народився у 50-х роках. Ми мабуть на одне покоління запізнилися. Сьогодні вже мали б повноголосно звучати думки тих, хто народилися в 60-ті. В кого було менше того негативного досвіду. Частково, на мінімальному рівні це вдасться зробити, якщо в нас буде все штатно в ході виборів 2012 року. Але моментом істини для України буде 2017 рік. Не тому, що це буде сторіччя революції, а з огляду на те, що повинна в цей період радикально змінитися еліта України.

- Через 20 років після здобуття незалежності у нас з`явився феномен, який важко знайти в історії інших країн - такий собі сепаратизм навпаки, коли одні кажуть, що, аби жити спокійно, треба позбутися Галичини, а інші - Криму. В чому його витоки?

- У абсолютній політичній безвідповідальності. Де-небудь в іншій країні, якби політик це заявив, суспільство б, як мінімум, піддало його тотальному остракізму. А у нас він герой, який їде в той чи інший регіон, а там йому аплодують. Оце постійне намагання розірвати єдиний український організм обертається тим, що Україна втрачає перспективу. І все це робиться під вибори. На превеликий жаль, рівень культури у нас такий, що політики загальнодержавного рівня, які пропонують серединну лінію, що допоможе зберегти цілісність країни, не затребувані. Друге - відбувся процес розмивання середнього класу, до якого люди належать як за рівнем освіти і світоглядними установками, так і за рівнем матеріальної забезпеченості. Раніше це були вчителі, медики, інженерно-технічні працівники, інтелігенція - наукова, творча. А зараз ці люди переходять у табір пролетаріату, навіть люмпену, і вони не сприймають владу. Вони в багатьох випадках є рупором ретрансляції невдоволення основної маси людей. І вони по суті справи підштовхують до протистояння не лише з владою, а й з державою. При цьому не враховують трагічних сторінок історії. Згадайте революції 1905, 1917 років. Хто був ідейним натхненником, хто фінансував ці акції? А хто першим постраждав? Ті, кого зараз назвали б інтелектуалами. Те саме відбувається у нас сьогодні. Усвідомити це і зупинитися - вкрай важко, але конче необхідно

- То Ви не прихильник революцій?

- Так, я проти революцій. Революції відкидають у своєму розвитку суспільство. В нас вони відбуваються як державні перевороти. Коли говорять про те, що відбувалося у 2004 році, часто називають це "помаранчевою революцією". Я також піддавався інколи цим емоціям і навіть вживав цей термін. Але революція радикально ламає суспільний устрій. А у нас просто до влади були приведені інші люди. І все. В кращому випадку це є державний переворот. В недемократичних суспільствах, де в людей немає можливостей контролювати владу, і де влада діє безконтрольно, не рахуючись з настроями людей, державні перевороти є виправданими. Але саме за таких тільки умов.

- Які ризики і виклики стоять перед Україною в другому двадцятиріччі її існування, як незалежної держави?

- Головний ризик у тому, що Україна може залишатися і далі державою з формальним суверенітетом. Сьогодні немає ідеального суверенітету в жодній країні, світ стає взаємопов'язаним. І завжди виклики у вигляді криз призводять до того, що на противагу політиці розбігання є намагання консолідації і координації зусиль. Я вважаю, що держава є суверенною тоді, коли з кардинальних питань вона приймає самостійні рішення. Наскільки ми можемо такі рішення приймати, не рахуючись з настроями європейських структур, не враховуючи ставлення до законодавства з ключових питань Венеціанської комісії? Другий момент. Є величезні намагання, вони тривали протягом усіх 20 років, розглядати Україну як об`єкт, а не суб`єкт міжнародної політики. І прослідковується закономірність - як тільки Україна починає заявляти про своє право приймати ключові рішення, одразу Україну "триножать". Тим більше, що сьогодні з`являється багато глобальних гравців, які будуть між собою домовлятися про правила співіснування за рахунок розподілу сфер впливу. Ми повертаємося до того, що було на післявоєнній карті в Європі. Так, це не буде настільки цинічно, більш витончено.

Євген Якунов,

ІА „Укрінформ”  від 1 грудня 2011 року

http://www.ukrinform.ua/ukr/order/?id=1060487

Категорія: Всеукраїнські видання | Додав: Milana (05.12.2011)
Переглядів: 573
Copyright ЛОО Народної Партії © 2019