Голова
Верховної Ради Володимир Литвин розповів «Коментарям» про плани його
партії і про те, хто насправді не хоче звільнення Тимошенко.
-
На нещодавніх урочистостях з нагоди річниці заснування Народної партії
ви заявили, що на вибори партія піде самостійно. Питання злиття з
Партією регіонів знято з порядку денного?
- Треба просто
читати закон. Там чітко написано, що парламентська партія має право на
участь у формуванні виборчих комісій. Тобто одного представника в кожній
з комісій ми вже гарантовано маємо. А якщо ще будемо брати участь у
жеребкуванні, то можемо збільшити в них своє представництво. Саме цей
факт є визначальним у вибудові тактичної лінії. Усі інші додумування з
цього приводу – це результат фантазій експертного середовища.
Вважаю,
що ми повинні робити ставку на мажоритарні округи. Вибори до місцевих
органів влади у 2010 році показали: Народна партія має найбільшу
кількість людей, обраних саме за мажоритарною системою. А загалом в неї
третє місце за кількістю депутатів після Партії регіонів і
«Батьківщини».
Я веду до того, що у нас величезний потенціал. Не
випадково до наших однопартійців виявляли раніше і зараз почали виявляти
«предметну» увагу. Їм робляться пропозиції, від яких інколи важко
відмовитися. Маю на увазі перехід під інші партійні прапори. Хоча, по
суті, наша партія вже виступила своєрідним «донором»: якщо подивитися на
голів обласних рад, побачимо, що багато хто з них раніше перебували в
Народної партії, але в певний момент перескочили на іншого партійного
коня і в такий спосіб реалізували себе. Я до цього ставлюся філософськи.
Сподіваюся, що ті, хто шукав собі теплішого місця, вже знайшли його. Я ж
дорожу кожним з 294 тисяч нинішніх членів Народної партії.
- Пропозиції перейти до іншої партії робилися на регіональному рівні чи на парламентському також?
-
І на парламентському – також. Розцінюю це як позитив: мені приємно, що,
можливо, із запізненням, але визнають потенціал людей з нашої команди.
- Скільки депутатів ви плануєте провести в парламент по мажоритарних округах?
-
Я дотримуюсь відомого принципу: буде як буде, а буде, як Бог дасть.
Наперед нічого не загадую. Для мене більш важливе завдання – умовити
людей, потенціал яких я знаю, балотуватися. Багато з них відмовляються,
мотивуючи це тим, що українська політика – це бруд, і вони не хочуть
опускатися в «нечистоти».
- А як щодо списку? Чи буде перша п’ятірка відрізнятися від першої п’ятірки списку, наприклад, зразка 2007 року?
-
Ще раз наголошую: акцент буде зроблено на мажоритарній складовій. Але
життя йде, і зміни, зрозуміло, будуть і у партійному списку. Причому
суттєві. Є критерій: результати парламентських виборів 2007 року,
президентських та місцевих 2010-го. Саме з цього будемо виходити, і,
сподіваюся, ніхто через це не ображатиметься.
- А якщо говорити про вас? Невеликий секрет, що ви плануєте балотуватися у «своєму» окрузі на Житомирщині…
-
У мене немає «свого» округу. Я лише вдруге обираюся до Верховної Ради і
жодного разу не йшов по округу. Існування «мого» округу – це міф. Є
Житомирщина, де я працював і працюю. Нещодавно один місцевий журналіст
поставив мені питання: мовляв, ви зачастили до нас, можливо, це
пов’язане з виборами? Я відповів: так, зачастив. Років 15 тому. Буваю на
батьківщині при першій ліпшій нагоді. Хоча чим більше робиш, тим більше
до тебе вимог. Кожного не обійдеш. Я помітив, що найкращу підтримку на
округах мають ті, хто взагалі нічого не робить. З початком виборчої
кампанії вони заходять в «чисте поле», роздають обіцянки і сувеніри, і
люди щасливі. Думаю, що і на цих виборах подібні технології будуть
застосовані. Бо ані кандидати, ані партії не будуть мати жодних загроз у
плані зняття з виборчих перегонів. До речі, вимога максимально
унеможливити процес зняття з реєстрації кандидатів належала опозиції. Я
їм з цього приводу говорив, що це палиця на два кінці. Адже якщо прийде
людина, у якої неміряно грошей, і почне їх розсипати, багато хто з людей
піде і голосуватиме за неї. І з цим кандидатом нічого не вдієш.
- А у вас гроші є? Адже щоб виграти мажоритарку, потрібен не один мільйон…
-
Якби у нас був свій олігарх (що, в принципі, я б не заперечував),
можливо, ми б зробили акцент на пропорційній складовій виборів. Тоді б
«сіли» на пропаганду і через ЗМІ провели планову роботу. Залучили б
умілих технологів, «накрили» б, як рядном, певні території і вийшли б на
показник у 10-15 відсотків. Але для нас зараз важливіше підібрати таких
кандидатів, які не лише мали би підтримку по округу, але й
усвідомлювали, що вони робитимуть у разі проходження до парламенту. Не
виключено, що їм можуть пропонувати підписати якісь угоди щодо вступу у
ту чи іншу фракцію після виборів. Звичайно, не безкоштовно. Але ж ви
самі знаєте, що безкоштовний сир буває лише в одному місці.
- Але ви у стійкості своїх людей переконані?
- За тих, з ким працюю, я відповідальний. Якщо щось піде не так, то провина – моя.
-
А чия провина, що вся фракція Народної партії проголосувала за Закон
про ринок землі, а ви – не голосували? Ваші люди вийшли з під контролю?
-
Я не голосую у більшості випадків, якщо знаю, що і так буде 226.
Натискаю кнопку лише у принципових випадках, коли переконаний, що
рішення має бути ухвалено, але відчуваю, що одного-двох голосів може не
вистачити. Що стосується законопроекту про ринок землі, навколо нього
склалася дивна ситуація. Опоненти цього закону зліва і справа дивовижним
чином об’єдналися, залучивши до своєї компанії різного роду міжнародних
експертів. В один голос вони заявляють про те, що цей закон приймати не
можна, хоча не так давно стверджували протилежне. Для мене очевидно, з
якої причини: в прийнятій у першому читанні редакції документу немає
норми щодо права на купівлю землі іноземними кампаніями та особами. Ті,
хто «хапнув» в оренду сотні гектарів землі, категорично проти будь-яких
змін. Бо земля зараз не має ніякої вартості, вони платять людям за паї
копійки і отримують прибутки.
Крім того, після прийняття закону, їм
треба буде платити податок на підтримку соціально-економічного розвитку
території. Це один відсоток від вартості землі, але ринкової вартості. І
це теж викликає спротив. На превеликий жаль, у цьому питанні
продовжують домінувати міфи, страхи, а немає серйозної розмови. Я
невипадково запропонував змінити назву законопроекту – не про ринок
землі, а про обіг земель сільськогосподарського призначення. Саме про це
йдеться в документі, а власне ринку землі в ньому присвячено лише одну
частину, та й то далеко не розвинуту.
Не треба забувати про ще один
принциповий момент: якщо цей закон буде ухвалено, то чинності він набуде
лише у січні 2013 року. Тобто буде час у ньому змінити те, що постане
як необхідна зміна. Та й невідомо, якою буде Верховна Рада після
жовтневих виборів. Можливо, прийдуть більш розумні, просунуті депутати,
які зможуть подивитися на закон іншими очима.
Хотів би ще звернути
увагу на той факт, що в угоді про створення парламентської коаліції в
2007 році, під якою стоять підписи тих, хто сьогодні виступає
категорично проти закону про ринок землі, було зафіксовано намір його
прийняти. Більше того, в 2008 році проект такого закону було внесено
Кабінетом міністрів до парламенту. І в ньому було передбачено продаж
української землі іноземцям. Чи це не фарисейство!?!
Утім, я дуже
критично оцінюю й нинішній варіант проекту. Відчуваю велику тривогу. А
отже, треба прискіпливо і принципово працювати. А не скиглити. Особливо
тим, хто перед цим вже хапнув собі земельки, а тепер взяв на себе місію
захисника народу.
- Якщо ви вже заговорили про новий
парламент, то є думка, що це буде реінкарнація скликання 2002 року,
такий собі «ЗаЄдУ» нового зразка. Ви тоді теж були спікером і знаєте, як
управляти таким парламентом за допомогою батога і пряника. Готові знову
очолити Верховну Раду?
- Спочатку треба потрапити до
парламенту. Я ж людина самокритична, розумію, що набрид. І в суспільній
думці багато втрачаю з огляду на безглузді дії, які нерідко кояться у
парламенті. Наприклад, коли депутати, які кричать про скасування пільг і
привілеїв, стоять першими у черзі на їхнє отримання. Що стосується
першої частини запитання, то якби ми мали Верховну Раду зразка 2002
року, я б дякував Богу. Адже ми складне суспільство, поляризоване, і
якщо в парламенті присутні 5, 7 або 10 фракцій, приблизно однакові за
чисельністю, це дає можливість шукати компроміс і результативні рішення.
А якщо домінує одна або дві політичні сили, компромісу ніколи не буде.
Або одна притисне іншу, або вони домовляться між собою, не враховуючи
більше нічиїх інтересів. У нас вже були спроби «поділити» у такий спосіб
країну.
- А до роботи в опозиції ви готові?
- Я
не знаю, що таке опозиція. У нас вона складається з людей, які втратили
владу, і в будь-який спосіб намагаються її повернути. Вони не пропонують
альтернативи, а вимагають рішень у піку владі, знаючи, що це призведе
до погіршення ситуації, розбалансування країни, але пришвидшить їхнє
повернення до влади. То ж для того, аби говорити про опозицію, треба
мати позицію. Я завжди озвучую свою позицію, не боячись, що залишусь у
меншості.
- Але ви уявляєте ситуацію, коли б ви публічно критикували Януковича?
-
А хіба ми у нашій розмові не критикували? Та й питання ж не в тому, щоб
критикувати, а в тому, щоб давати об’єктивну оцінку і пропонувати краще
рішення.
- Ви вірите в намагання опозиції об’єднатися, принаймні, узгодити єдиних кандидатів по округах?
-
Немає значення – вірю я чи ні. Достатньо подивитися на українську
практику. А вона показує, що, як правило, такі об’єднання недовговічні.
Давайте згадаємо спроби об’єднатися кандидатів в президенти. Вони
начебто домовлялися, але потім кожен торував власний шлях до омріяного
п’єдесталу. Те ж саме стосується і домовленостей між політичними
партіями. Найбільш тривалим є папір, на якому підписуються такі
домовленості.
Думаю, стримати потік бажаючих брати участь у виборах
через округи буде неможливо. Багато хто з кандидатів не буде дивитися на
те рішення, яке прийняла його партія. Крім того, брати участь у
перегонах буде величезна кількість партій. Частина із них – для того,
аби справді подолати п’ятивідсотковий бар’єр, а частина – у якості
«сателітів» основних «рейтингоносців», аби завести до комісій людей цих
же «рейтингоносців». Щоправда, це дорого коштуватиме спонсорам, адже
грошова застава за участь у виборах – 2 млн. грн. Але оскільки у нас
живучий постулат «не важливо, як голосують, важливо, як підраховують
голоси», у цьому плані будуть діяти певні технології. Ставки будуть
надзвичайно високими, адже у жодної політичної сили не буде переваги у
виборчих комісіях. П’ять членів комісії, гарантованих партіям, які мають
свої фракції в парламенті, з вісімнадцяти не робитимуть погоди.
-
Повернемося до опозиції. Кажуть, що справжньої опозиції в країні немає,
всі вони проводять консультації з владою і бувають на Банковій мало не
частіше, ніж працівники Адміністрації…
- Якби ви мене про це
запитали у період мого перебування на Банковій, я б дав вам відповідь. У
мене занадто багато роботи, щоб зважати на плітки. Мені це нецікаво.
Але повинен сказати: за нинішнього розподілу владних повноважень ходили,
ходять і ходитимуть. Навіть з психологічної точки зору – про всяк
випадок. Але це так, загальне враження. Підстав стверджувати це у мене
немає.
- А самі часто буваєте на Банковій? Спілкуєтеся з тим же Льовочкіним?
-
Буваю тоді, коли відбуваються наради і коли є потреба – чи то у
Президента, чи то в мене, мати таку зустріч. От, ви якраз вчасно
потрапили: за годину у мене зустріч на Банковій з В.Ф.Януковичем.
-
Дозвольте запитати про ситуацію, що склалася з Юлією Тимошенко. Як ви
оцінюєте те, як з нею зараз поводяться? І цікаво: ви самі ніколи не
уявляли себе на її місці?
- Знаєте, я постійно собі це
уявляю відносно себе. Думаю, окрім мене, більшість людей, у яких є
елементарна совість, відповідальність та співчуття, «приміряє» на себе
цю ситуацію. Особливо з огляду на нашу людську мудрість, підтверджену
практикою не зарікатися «від суми і тюрми». Тому радості з приводу цієї
ситуації у мене ніколи не було і не буде. Навпаки: я намагався виправити
її, і шукав рішення. Адже гострі вимоги європейської спільноти, на
жаль, призвели до того, що пошуки виходу з ситуації зайшли у глухий кут.
Вважаю,
що вихід має бути знайдено всередині країни, конкретно – у Верховній
Раді. Треба напрацювати відповідний пакет рішень, де передбачити й ті,
які стосуються Тимошенко. Я брав на себе відповідальність і пропонував
колегам на засіданнях погоджувальних рад таку розмову. Якщо ми говоримо,
що газові угоди – це політичне рішення з негативними економічними
наслідками, давайте скажемо про нашу спільну відповідальність за нинішню
ситуацію в енергетичній сфері і переведемо її у практичні непопулярні
рішення. Розуміючи тривалість процесу переговорів з Росією щодо
перегляду газових угод, давайте виходити на рішення, до якого нас
постійно спонукає Міжнародний валютний фонд, про підвищення ціни на газ
для населення та комунальних підприємств. І водночас шукати
компенсатори, щоб за політичні рішення не потерпали люди.
Далі.
Давайте не будемо водити хороводи довкола Верховної Ради, а визначимося,
що будемо робити з виплатою соціальних пільг і гарантій, за які, до
речі, голосували всі. Адже Україна зараз просто не здатна виконувати
свої зобов’язання в плані реалізації соціальних законів. Давайте
скажемо, у якій послідовності, у якому обсязі ми будемо їх виконувати.
Але візьмемо за це відповідальність. Це ж не проблема виключно
сьогоднішньої влади. Я нагадую своїм колегам, які зараз в опозиції, – ви
ж ці рішення приймали і ви ж призупиняли їхню дію, коли були при владі!
Наступне
– давайте скажемо про узгоджені дії у бюджетній сфері. І вже потім
будемо вести мову про те, що політичні прорахунки, навіть з економічними
наслідками, не можуть тягти за собою кримінальну відповідальність. Як
би цинічно це не звучало, треба знайти якийсь розмін. Спочатку опозиція
начебто теж була налаштована підтримати мої пропозиції: Іван Кириленко
оголосив, що готовий до такого кроку. І я б і надалі тиснув на
керівників фракцій, але потім відбулося те, що відбулося. Фракція БЮТ
осмикнула свого лідера і навіть змінила його. А інші почали мені казати:
ну що, миротворець, чого ти досяг? Від самого початку тобі ж говорили,
що опозиції потрібно не рішення, а процес. І, дивлячись на те, що
відбувається, я утвердився в думці: боротьба йде не за Тимошенко, а за
місця в партійних списках. Саме через це відбувається постійне
блокування трибуни. Навіть тоді, коли пропоную заслухати тих, хто має
відношення до проблеми утримання, здоров’я Тимошенко – у відповідь
блокування. Погоджуюсь з вимогами розглянути зміни до Кримінального
кодексу, щоб була можливість виступити, аргументувати, – знову те ж
саме. Виходить, не потрібний результат або, як мінімум, рух в напрямку
до нього.
- Тобто ви натякаєте, що справа не лише в регіоналах? Соратники Тимошенко самі не дуже прагнуть її звільнення?
-
Думаю, справа у взаємній непоступливості. В небажанні слухати і чути
один одного. Ви ж розумієте, що справа Тимошенко – це великий мінус
більшості і владі загалом, але плюс для опозиції. І зараз під гаслами
захисту Тимошенко відбувається поділ її електорату, намагання його
освоїти. А для цього необхідно постійно говорити про звільнення
Тимошенко, а потім піднімати келихи за свої майбутні перемоги, шанси на
які збільшуються через відсутність головного опозиціонера. Я не можу
сприйняти такий цинізм. Від нього потерпає вся Україна.
- А
вірите у варіант розпуску наступної Верховної Ради? Кажуть, що той,
кому це буде вигідно, причепиться до норми подвійного балотування, яке
міститься у нинішньому законі, але була заборонена Конституційним судом.
-
Це абсолютна дурниця. Адже рішення Конституційного суду стосувалося
того закону, який нині не існує. А для того, щоб було нове рішення,
потрібно відповідне звернення. Крім того, не забувайте, що ця норма в
законі – один з компромісів, підтриманих представниками опозиції. І я не
бачу у цьому порушення демократії чи прав людини: хочеш брати участь у
виборах, балотуйся і там, і там. Нагадаю, що за нинішньою Конституцією
Президент має правоп розпустити парламент лише в одному випадку: якщо
депутати протягом сесії не зберуться на засідання протягом 30 днів.
Повірте: голова Верховної Ради або його заступники можуть у будь-який
момент вийти і відкрити засідання. А потім його не закривати. Отже,
розпустити можна лише тих, хто самі захочуть розпуститися.
Вікторія Чирва
газета „Коментарі” від 15 грудня 2011 року
http://politics.comments.ua/2011/12/15/309309/volodimir-litvin-mi-budemo.html
