Кажуть, що перша – «демократичного скликання» – Верховна Рада (обрана у 1990 році) була найбільш чистою у помислах.Зарплату депутати отримували невелику, преференцій було обмаль. Минуло двадцять років, і в бік парламенту полетіли стріли критики. Наші ж виборці нас і ненавидять – приблизно так говорить голова Ради Володимир Литвин. Спікер парламенту розповідає «Главреду», чому так сталося, а починаємо – традиційно – з найгарячіших подій минулого тижня.

Пане Володимире, відкриваючи сесію, ви звинуватили опозицію у зриві домовленостей, які полягали в тому, що спочатку розглядаються результати всенародного обговорення податкового кодексу, а потім – питання щодо мораторію цін. Проте, за словами Тігіпка, на доопрацювання самого кодексу піде ще щонайменше 10 днів. То чому так важливо було саме цим розпочати сесію, і чи дійсно суперечності між опозицією та більшістю лежать саме у цій площині?

Почнемо з того, що я нікого ні в чому не звинувачую. Коаліція виконує свою роботу, опозиція – свою, а я як голова Верховної Ради відповідаю за парламент. Людей не цікавить поділ на коаліцію та опозицію, вони всіх нас загалом оцінюють негативно. І моє завдання – практичною роботою покращити ставлення до вищого представницького органу українського народу. Бо ми маємо таку ситуацію: люди обирають собі представників і ненавидять лютою ненавистю своїх представників.

Тепер щодо домовленостей: виходячи з постанови Верховної Ради, Кабінет Міністрів зобов’язаний поінформувати Верховну Раду щодо результатів всенародного обговорення. І мене не цікавлять позиції кабмінівців відносно того, скільки їм треба днів... Є рішення Верховної Ради, і ми його виконали. Тим паче, що Кабінет Міністрів має подати Верховній Раді бюджет, а цього він не зможе зробити, доки не буде готовий податковий кодекс, бо тоді бюджет треба подавати на старій податковій основі. Тобто тут жодних розбіжностей немає.

Була домовленість про те, що, заслухавши інформацію Кабінету Міністрів щодо стану роботи над податковим кодексом, на вимогу опозиції ми розглянемо два їхні питання, які вони вважають пекучими та невідкладними для країни. Це питання про мораторій на тарифи на житлово-комунальні послуги, а також закон, який стосується рішення Стокгольмського суду (загальна його назва – «Про енергетичну безпеку держави»). Ми бачимо, що ці домовленості не були виконані, і на це є своя причина. Я повинен сказати, що з п’яти фракцій, які наявні у Верховній Раді України, лише дві приймають рішення самостійно – фракція комуністів та фракція, до якої належу я. Іншими керують з-за меж парламенту. Тож домовленості, досягнуті із керівництвом фракції БЮТ, були відкинуті, як я вважаю, лідером цієї партії. 

Ви підкреслили, що з точки зору опозиції питання мораторію є «пекучими та невідкладними». А ви самі так не вважаєте?

Я вважаю ці питання пекучими, але головне – не констатація їхньої пекучості, а розуміння того, що сьогодні ми стоїмо перед необхідністю їхнього розв’язання. Меморандум про співпрацю з Міжнародним валютним фондом свого часу підписувала Юлія Тимошенко, і фактично нова влада підтвердила, що вона буде цей меморандум виконувати. Тобто закон про мораторій насправді треба було приймати тоді, коли підписували цей меморандум. А сьогодні натомість діє принцип – зробити якомога гірше. Я говорив під час погоджувальної ради: «Давайте будемо чесними. Невже нинішній Кабінет Міністрів зацікавлений у тому, щоб напередодні виборів до місцевих органів влади приймати рішення про підвищення тарифів? Невже він не розуміє, що авторитет влади при цьому буде падати?».

Висновок очевидний: іншого виходу немає. Просто треба робити все, щоб не допустити розвалу економічної системи України. Хоч всі свідомі того, що електоральні втрати від прийняття такого рішення будуть великими. Це по-перше. По-друге, потрібно визначитись з тим, як убезпечити людей, а не займатися самим процесом – те, що відбувається у Верховній Раді, є не результатом, а процесом. Я запропонував: давайте слухати не загальні розмірковування, а висновки комісії, яка за законом має право визначати тарифи, а також те, які складові мають тарифи, і що отримає кожна сім’я по категоріях, і які заходи дозволять пом’якшити можливий ціновий удар. Але хочу наголосити: до січня наступного року тарифи (за винятком ціни на газ), згідно із запевненнями уряду, підвищуватись не будуть. Тож давайте конкретно скажемо людям, на якому світі вони перебувають.

Тобто таким є ваше пояснення того, що Верховна Рада провалила пакет соціальних ініціатив від опозиції: не було іншого виходу?

Не було пакету соціальних ініціатив. Не було що провалювати. Якщо ми говоримо про те, що потрібен мораторій на закон про підняття пенсійного віку, то ніхто не вносив проект закону про підвищення пенсійного віку. То про який соціальний пакет йде мова?

Верховна Рада підтримала пропозиції Київради щодо розширення її повноважень. Між тим, за вашими словами, до місцевих виборів цього не мало статися. І все-таки це сталося. Чому?

Верховна Рада прийняла рішення, яким дала право жителям міста Києва або міській раді, яку люди двічі обирали за останній період, формувати або не формувати районні ради. В законі жодним чином не йдеться про їх скасування. Мушу вам сказати, що, відповідно до законів України, таким правом користуються всі громади всіх міст. Виняток становив Київ, бо свого часу закон «Про столицю» приймали під певну особу – з урахуванням, зокрема, й тих процесів, які відбувалися в Києві в плані боротьби за владу. Верховна Рада не брала на себе суперечливу місію скасовувати районні ради, тому розбіжностей із тодішніми моїми словами нема.

На сьогодні майже 30 міст мають у своєму складі районні ради, в інших містах вони ліквідовані. Але я ще раз наголошую, що є категоричним противником того, аби у процесі гри змінювати правила. Треба жити за принципами, а не гратися з ними. Далі нехай чи то шляхом референдуму, чи в інший спосіб приймають рішення ті, хто має нести за них відповідальність. А загалом вважаю, що нам треба відмовитись від такого атавізму, як районні ради у містах, які нічого не вирішують, але багато на себе тягнуть.

Ви вважаєте районні ради атавізмом. Скидається на те, що такої ж думки й інші можновладці, тож варіант з їх ліквідацією є досить ймовірним. Окрім цього, парламент також прийняв зміни до закону «Про столицю», якими дав змогу Президенту України призначати головою КМДА особу, що не є одночасно міським головою. Джерела кажуть, що такою персоною буде нинішній перший «зам» Черновецького Олександр Попов. Чи означає це, що владу в столиці фактично контролюватиме Партія регіонів?

Загроза не в Партії регіонів, а в тому, будуть чи не будуть виконуватись рішення, які покращують життя людей. Що ж до того, що Президент може призначити голову КМДА, то нагадую, що місто Київ має статус певної територіальної одиниці (у нас в Україні 27 регіонів – 25 областей, а також міста Київ і Севастополь). Відповідно, в кожній області Президент призначає голову держадміністрації. З таким же успіхом можна було говорити про загрози, які походили від Ющенка, коли він призначав своїх губернаторів. Якщо послуговуватись цією логікою, можна стверджувати, що загроза поширюється на всю країну. Яке рішення прийме Президент – буде видно. Якщо це буде Попов, це також буде логічно. Мені подобається, що Попов не демонструє схильність до великої політики, це – його плюс. 

Верховна Рада розпочала новий політичний сезон і наразі він проходить під знаком блокування трибуни. Чи вдасться подолати цю «звичку» чи, можливо, ситуацію переломлять дострокові парламентські вибори, які політологи вже прогнозують на 2011 рік?

Можу розчарувати політологів: найближчим часом у них не буде можливостей заробити шалені кошти, бо місцеві вибори ми до уваги не беремо – там не «крутяться» такі гроші. А тепер про продуктивність. Дивлячись, що вважати її мірою? Якщо кількість продукованих рішень, то за останній період Верховна Рада демонструє шалену активність. А от якщо виходити зі стану, в якому перебуває країна, похвалитися нам особливо нічим. І щодо блокування трибуни. В середу опозиція визначає, які питання вносяться на розгляд Верховною Радою. Минулої середи представники опозиції заблокували трибуну, і це незважаючи на те, що тоді – 8 вересня – було рішення продовжувати роботу доти, поки не будуть розглянуті всі ними ж запропоновані питання. Тож коментарі зайві. Очевидно, що мова йде не про роботу, а про те, що з-за меж Верховної Ради фракції БЮТ надійшла чітка вказівка: блокувати. І вони блокують...

А навіщо?

Думаю, поставлено завдання заблокувати діяльність державних інституцій. Тобто революція продовжується. Не завершилося іще з’ясування стосунків після президентської кампанії. І це прикро.

До речі, про революцію. Ви застерегли парламентарів від повторення ситуації 10-річної давнини, маючи на увазі, очевидно, так звану «оксамитову революцію», коли частина депутатів перенесла засідання Ради до Українського дому, де була сформована нова парламентська більшість. Чи правильно я розумію?

В тому числі і це. Але більшою мірою я маю на увазі події, які розпочалися у 2001 році, а точніше – наприкінці 2000-го. Тоді мали місце і гостра постановка питання щодо демократії, свободи слова, а за ними – зникнення журналіста, так званий «кольчужний скандал», і акції на майданах... Якщо проаналізувати тенденції і простежити їх сукупно, побачимо, що зараз здійснюється той самий сценарій. Зважаючи на це, я вважав за потрібне привернути увагу до того, чого поки не помічають ані політики, ані експертне середовище.

Але все, що ви перерахували – і зазіхання на свободу слова, і зникнення журналіста Гонгадзе у 2001-му – таки мало місце. Чи ви так не вважаєте?

Я вважаю, що це була провокація. Так само, як і сьогоднішні намагання штовхати Україну цим же шляхом. Бо як тільки Україна починає спинатися на ноги, здійснюються акції, які зупиняють нашу державу та відкидають її назад. Можу сказати навіть більше: сьогодні знову розгортається боротьба за Україну, як і десять років тому. 

Дозвольте вас «втішити»: рух «Україна без Кучми» був масовим і, здається, безкорисливим. Це, так би мовити, «від душі». Мітинги ж теперішньої опозиції не збирають під стінами Верховної Ради колишніх майданів. Тож виходячи бодай з цього міркування, хвилюватись нема про що...

А це дивлячись як рахувати чисельність акцій. Різні сторони заявляють про різну кількість своїх прихильників. Окрім того, все, що відбувається зараз, – це поки що репетиція...

Отже, на вашу думку, 2001 рік може повторитися?

Я нічого непередбачуваного не говорю. Всі ті проблеми, про які я говорив раніше, нині актуалізовані. Можу запропонувати вам підняти моє звернення від березня 2009 року про те, що нам належить зробити для того, аби запобігти розвитку в Україні негативного сценарію. Тоді на це звернення ніхто не відреагував. І коли його прочитати сьогодні, то стане зрозумілим, що його актуальність та злободенність тільки зросли.

Рух «Україна без Кучми», на жаль, (чи на щастя?) зазнав поразки. Але тепер зрозуміло, кого ви маєте на увазі під людьми, що «колотять країну». Гадаєте, сьогоднішні «заколотники» мають шанс?

Є різниця між «заколотниками» і тими, хто «колотить країну». Давайте будемо в цьому плані коректними. Але якщо проаналізувати, з якого часу у нас нескінченні акції, постійне невдоволення і пошук ворогів, стане очевидним, що у таких людей одна любов, постійна та домінуюча, – до влади. А оскільки цієї влади немає, то звідси й колотнеча в суспільстві. Я завжди казав, що нам потрібна сильна опозиція як запобіжник від непродуманих рішень влади. Але не повинно бути бойових дій, котрі нагадують вже війну проти власного народу. Бо навіть якщо події розгортаються не за твоїм сценарієм, не треба руйнувати країну.

Наскільки можливим на сьогодні є переформатування коаліції? Зокрема, вихід з більшості комуністів?

Мене не цікавить коаліція та опозиція, мене вдень та вночі турбує одне питання: Верховна Рада України. Я, якщо працюю, то повністю віддаюсь роботі. Вважаю також, що як голова Верховної Ради непогано виконую свою роботу. І якщо ми виходимо з глухого кута і знаходимо компроміс, то це, як правило, завдяки пропозиціям, які мені вдається сформулювати, вислухавши кожного. Що ж до змін, то підстав для суттєвих перестановок я не бачу. З коаліції ніхто не піде, так само, як не буде і значного напливу з опозиції до влади. Основна маса визначилась, і можна буде говорити хіба що про незначні переміщення. Я, як ніхто інший, зацікавлений у тому, щоб стабілізувати ситуацію, і з суто прагматичних міркувань не зацікавлений у тому, щоб в коаліції була конституційна більшість. Бо тоді виникне спокуса вирішувати складні питання простим шляхом. А такі рішення мають прийматись відповідально, а не після помаху руки. Бо вони матимуть велике значення для України, і я хочу, щоб вони були позитивними чи переважно позитивними. 

Судячи з ваших слів про те, що той, хто хотів увійти до більшості, до неї увійшов, появи конституційної більшості у 300 голосів можна вже не чекати?

А її ніхто і не чекає. Хіба що той, хто займається прогнозами на рівні астрологів.

Ви, коментуючи відповідну ініціативу КПУ, зауважили, що парламент не підтримає відставку Сергія Тігіпка. Хто з членів уряду, на вашу думку, може бути звільнений найближчим часом?

Я не коментую, а даю оцінки. І вони, як правило, є точними. Сьогодні не на часі кадрові зміни, і говорити про них підстав немає. Будь-яка кадрова зміна породжує ображених. А про ображених у нас дуже люблять говорити. Беручи до увагу виборчу кампанію, ніхто свідомо не піде на те, щоб комусь підвищувати рейтинг.

Я зрозуміла вашу відповідь. Але по одній персоні хочу все ж таки зробити уточнення, бо мова йде про прем’єр-міністра. Чи можлива восени відставка Миколи Азарова, як про це кажуть оглядачі та експерти?

Це виключено.

Ваш прогноз щодо розгляду Конституційним судом конституційності закону №2222 від 8 грудня 2004 року – чи буде скасована політреформа?

Я не беруся прогнозувати рішення Конституційного суду з огляду на історію діяльності Конституційного суду. Разом з тим переконаний, що судді КСУ відчувають колосальний тягар відповідальності у зв’язку з тим, що їм належить розглядати подання 252 народних депутатів щодо перевірки на конституційність дій Верховної Ради у 2004 році в процесі внесення змін до Конституції. Бо кожне рішення може мати великі наслідки для країни. Відтак моя пропозиція полягає в тому, щоб не провокувати сьогодні чергову політичну кампанію, в ході якої ми всі будемо займатися конституційним процесом, а створити робочу групу, кістяк якої становили б не політики, а спеціалісти-науковці, які б всебічно розглянули Конституцію та співставили б конституційні приписи і нашу життєву практику – що працює сьогодні, а що – ні. І що потребує підсилення, як, зокрема, ті приписи, які декларують безоплатне медичне обслуговування чи навчання.... Конституція повинна працювати абсолютно – от над чим потрібно працювати. А також вирішити питання з організацією влади на місцях. Усунути дублювання повноважень між Президентом та урядом тощо. Словом, я виступаю проти чергових кампаній і швидких рішень. Це сьогодні не та проблема, без вирішення якої країна не зможе жити. Коли буде високий ступінь готовності суспільства, тоді і зосередимося на цій темі.

Але судячи з того, що в команді Віктора Януковича вже анонсують новий проект Конституції (зокрема, про нього говорить Сергій Льовочкін), скасування політреформи – справа майже вирішена? Ось вам і готовність суспільства – схоже, що на Банковій все вирішено поза участю громадськості...

Конституційні зміни – це не млинці, які можна пекти щодня. Будь-які зміни прийдуть до Верховної Ради, бо прерогатива у прийнятті конституційних рішень належить парламенту. Можуть бути різні ініціативи та проекти, але доведення їх «до кондиції», яка була б прийнятною для суспільства, буде здійснюватися у Верховній Раді України. Тому щоб пригасити цей ажіотаж, треба перевести його в площину практичної роботи, і, як я вже казав, сформувати відповідну робочу групу. На завершальному етапі, я вважаю, ми повинні вийти на конституційну комісію, яка має бути і представницькою, і авторитетною. Нехай би вона підготувала документ, який можна запропонувати і суспільству, і Верховній Раді. А взагалі я боюсь людей, які за одну ніч пишуть Конституцію. Бо цей документ – не тільки набір статей та розділів, це ще й врахування звичаїв, традицій, ментальності, рівня розвитку суспільства в усіх його вимірах тощо. Треба мати здатність зазирнути за обрії і зуміти побачити уперед хоча б років на 5-10, щоб збагнути, як розвиватиметься світ та Україна. І от, виходячи з усього цього, створити документ, який був би своєрідним суспільним договором між владою та народом і відіграв би консолідуючу та будівничу роль.

Отже, ви є прихильником того, що Конституція має прийматися у парламентських стінах, а не на референдумі?

Я є прихильником чинної Конституції, а в чинній Конституції зафіксовано, що коли зміни торкаються певного ряду розділів, їх треба виносити на референдум. Якщо мова піде про тотальне переосмислення Основного Закону, звичайно, референдуму не уникнути, але у кінцевому підсумку продукт, який має отримати суспільство, прийматиметься Верховною Радою України.

На референдумі завжди можна отримати ті відповіді, які потрібні владі. Все залежить від того, як сформулювати питання...

Тут я з вами згоден. Але в питаннях Основного Закону гратися з народом – це все одно, що бавитися сірниками на цистерні з бензином. Не варто цього робити... Але, сподіваюся, ніхто не буде намагатися обіграти певні питання на свою користь – життя швидкоплинне, і прийняті новації можуть обернутись проти їх же ініціаторів.

Питання щодо парламентських виборів 2012 року. Згідно з останніми соціологічними опитуваннями, Блок Литвина не долає 3-відсотковий прохідний бар’єр. Ви готові до того, що зараз добігає кінця ваша остання каденція?

Маю вам сказати, що всі рейтинги мають сезонний характер, вони довго не затримуються в часі. Я не женусь за рейтингами, бо віддаю перевагу тому, щоб мати справу з людьми мислячими, а їх не так багато в українському суспільстві. Не дарма я пропонував на відкритті сесії Верховної Ради утопічну річ – припинити війну рейтингів. Тим паче, що ті, хто має гроші, має і відповідні рейтинги. Втім, як влучно сказав один сатирик, соціологія щодо рейтингів – це послання від тупих до ще тупіших.

Словом, у 2012 році ви налаштовані на перемогу?

Я налаштований на життя у 2012 році. Для мене важливо, щоб країна не програла. А вже політики не пропадуть.

Наталія Лебідь

журнал«Главред» від 13.09.2010

http://ua.glavred.info/archive/2010/09/13/112756-4.html