Чи потрібно було проводити закрите засідання для розгляду ситуації з проведенням АТО?

Закритий режим передбачав принципове і об'єктивне обговорення питання. Оскільки цього не відбулося, то відповідно, не потрібен був і режим секретності.

Зрозуміло, що кожен силовик виступав таким чином, щоб по-перше, показати себе у вигідному світлі, а по-друге, обійти "гострі кути". Так і не можна було добитися чіткої однозначної відповіді - коли ж будуть завершені заходи за АТО.

Цілком очевидно, що те, що відбувається - це вже не АТО, а фактично розгортання військової операції.

До позитиву слід віднести те, що інформація надавалась із перших вуст, а не людьми, які присвоїли собі право коментувати, давати оцінки, і водночас ні за що не відповідати.

Взагалі сьогодні вилізло на поверхню надзвичайно багато радників, особливо тих, які вже по декілька заходів керували напрямками в секторі безпеки і оборони. А сьогодні вкотре пропонують свої послуги. І, що показово, на них відгукуються ті, хто приймає кадрові рішення.

Взагалі одна із причин кричущих проблем у сфері державної безпеки і оборони - це квотний принцип у кадровій сфері. Партії делегують своїх представників, які служать не країні, а лідерам політорганізацій. До речі, в цьому одна із причин трагедії, яка мала місце в Одесі. Чи не тому сьогодні так намагалися обійти цю тему і не відповідати на прямі запитання?

Взагалі, якщо сьогодні і говорити про реальні виклики для України, то це квотний принцип в усіх кадрових питаннях (про Росію не кажу, бо про це не говорить лише лінивий). Дійшло до того, що на посади голів райдержадміністрацій завозять "своїх" та "наших" із інших областей. Можливо для того, щоб зібрати "трофеї" у якомога більшому обсязі. Хоч і збирати вже нічого, і люди, які призначаються на посади, навіть наближеного уявлення не мають до того, що таке той чи інший район, які його особливості, які його проблеми.

Вкотре була продемонстрована відсутність координації діяльності силового блоку. Часто збивалися на патетику, що, слід визнати, знаходило схвальний відгук у частини сесійної зали. Аплодували. Хоча підстав для цього абсолютно немає.

А на принципові питання відповіді були туманні. Наприклад, чому міліціонери майже у повному складі зайняті тим, що обороняють райвідділи, міськвідділи, тоді як вони повинні займатися тим, щоб захищати людей? Чому саме на виконання цього завдання не переорієнтовані різні служби правоохоронної системи? Чому не вилучається нарізна зброя, якою майже відкрито незаконно володіють?

Хто несе відповідальність за тих керівників, які фактично потурали одеській трагедії? Адже заяви про їх звільнення - це не те, що має почути суспільство. Зрозуміло, що сьогодні як ніколи потрібні авторитетні, професійні та позапартійні керівники в усіх складових сектору безпеки і оборони.

Вдалося провести через Верховну Раду постанову про додаткові заходи щодо зміцнення обороноздатності та безпеки держави. Сподіваюсь, що виконання її навіть частково (знаючи нашу виконавчу дисципліну) дозволить розв'язати низку проблем; у т.ч. підсилити соціальний захист військовослужбовців, які, попри всі неузгодженності і непрофесіоналізм у владі, виконують свій важкий обов'язок.