Сергій СУЛИМ: Наш гість: Володимир Литвин, Голова Верховної Ради України.
Говоритимемо про новітню історію України. Що змінилося в нашій країні після отримання нею незалежності? Які якісні зміни сталися в нашій державі за останні 20 років? В нас 23-го серпня в гостях був Ваш заступник Микола Томенко. Він сказав, що День Незалежності - це не лише привід для привітань, концертів, масових гулянь, а це ще й привід задуматись над нашим життям, про цінності, якими ми керуємось.
Про що варто подумати і згадати в День Незалежності? Чи правильно ми підходимо до відзначення цього свята?

Володимир ЛИТВИН: В нас вже стало стандартною формулою під час будь-яких урочистих заходів займатися тим, що шукати в собі недоліки і читати один одному нотації. Я не поділяю закликів, що 20 років треба зупинитись, задуматись. Якщо ми виходимо з того, що 24 серпня – це велике державне, національне свято, ми повинні говорити про те, що підносить країну, людину і дає людині впевненість. Я переконаний, якщо ти постійно говориш, відчуваєш і живеш невдоволенням сьогоденням і сподіваєшся виключно на майбутнє, то майбутнього не буде. Треба просто сьогодення робити таким, яким би відповідало твоїм планам та мріям. Тому я переконаний, що ми в цій день повинні дякувати, насамперед, тим людям, які в той чи інший спосіб підтримували Україну, живили наш корінь, наше життя. Треба згадати всіх, не діливши їх на патріотів і не патріотів. Можна скільки завгодно таврувати попередній радянський період, як це дехто робить, але ми повинні зробити очевидний висновок, що Україна, як держава в територіальному плані, стала можливою завдяки тій же радянській владі. І остаточно вона оформилась у 1954 році, коли Крим було повернуто до України. Я вважаю, що в цей день треба говорити всім велике спасибі. Я маю на увазі батькам, людям, всім попереднім поколінням. Особливо тим, хто зараз живуть, втративши віру, пристосувавши до неоднозначних та складних умов.

Сергій СУЛИМ : Ви, як історик, могли б дати характеристику процесам в Україні? Що у нас якісно з’явилося, що змінилося, що пішло у минуле за ці 20 років незалежності?

Володимир ЛИТВИН: Це загальне питання. Цікаве було б порівняння, що відбувалося 20 років протягом попередніх спроб відтворити державу. Взяти період, який був пов'язаний з Богданом Хмельницьким. Потім подивитися 17-й рік 20 років і 1991-2011 рік. Тому можна сказати, що Україна з третьої спроби остаточно як держава постала. Це головна оцінка цих років. Тепер нам треба дати відповідь на вічне питання: яка буде сутність України, як держави? Бо державою вона уже буде, я переконаний. А якою вона буде державою у плані гуманітарному, економічному, здійснення зовнішньої політики? Завжди на етапах встановлення держави діє принцип – держава, суспільство, народ, людина. Але коли ми створили державу, то нам треба цю систему поміняти і поставити на перше місце людину, народ, суспільство і державу. Це ключове визначення. Якщо дивитись на світові процеси становлення держав, то можна сказати, що Україна пройшла об’єктивний етап свого становлення. Але є своя специфіка. Бо Україна, як інші пострадянські республіки, змінила систему координат, особливо в економічній сфері, коли загальнодержавна власність прийшла до приватних осіб, коли відбувся процес первісного нагромадження капіталу. Він відбувався в доволі дикий спосіб. Переживали це і інші країни. Але вони переживали сотні років тому, коли люди жили за значно іншим принципом. Коли вони сповідували підхід, що все від Бога. Сьогодні люди в нас освідченні, інформовані і вони не хочуть миритися з цим принципом. Тут лежить основний вузол суперечностей: як сьогодні забезпечити дальший цивілізований розвиток України, враховуючи ту обставину, що не може поглиблюватися прірва між групою багатих і надбагатих людей і основною масою людей, яких можна вважати бідними. Ще ми повинні враховувати виклики, які буде переживати світ в зв’язку з можливою затяжною черговою кризою, про яку всі зараз все більше говорять і передрікають експерти та економісти. Коли в найбагатшій країні як США розмивається той прошарок, основа, яка забезпечує стабільність кожного суспільства – середній клас. Коли люди вимушені відмовлятися від житла і жити в автомобілях.

Сергій СУЛИМ : Ми на даний момент дійшли консенсусу та розуміння, якою має бути суть української держави?

Володимир ЛИТВИН: Я думаю, що всі погоджуються з визначенням, яке є в Конституції, що Україна - суверенна, самостійна, соборна, соціальна, правова держава. Тут суперечок не може бути. Сьогодні всі повинні погодитися з тим, що нам, насамперед, треба вибудувати демократичний спосіб в державні інституції, які б приймалися людьми та суспільством, а не виключно працювали на себе.

Сергій СУЛИМ : Чи правильно ми осмислюємо новітню історію України? У ЗМІ та політичних програмах по президентах ділять історію країни, але чи правильно це? Можна поділити історію ще до 1999 року, коли було економічне падіння, з 2000 до 2008, коли було зростання і відносний консенсус між багатими та бідними. І останній період, який розпочався в 2008 році – економічна криз, зростання негативного потенціалу в суспільстві.

Володимир ЛИТВИН: Абсолютно неправильно, коли ми ділимо нашу історію від особи до особи. Це є ознакою тоталітарної психології, коли вирішує все одна людина а не працює те, що можна було б назвати демократичним механізмом. Так можна звертатись ще до того, щоб оцінювати наше життя за формаціями. Ми повинні говорити про Україну, її історичний розвиток в загально цивілізаційних процесах. Коли ми говоримо про переосмислення історії, то зрозуміло, що нам належить створити на базі тих колосальних напрацювань, які є, не просто історію України, а історію українського народу під кутом або на фоні загальносвітових, загальноєвропейських процесів. Ми побачимо там, що Україна багато в чому розвивалась, і встановлення нас як нації народу відбувалось в загально європейському процесі. Нам не треба в цьому плані посипати голову попилом та говорити, що ми починаємо все від самого початку. Якщо говорити про витоки права і подивитись на ті правила, правові засади, які існували ще в Київській Русі, і співставити ці основні засади, які стосуються демократії, прав та свобод людини, то ми побачимо формули, які були більше ємко зафіксовані, ніж зараз. Такі заходи як святкування річниці Незалежності потрібно для того, щоб ми подолали почуття меншовартості. Тому що ми намагаємося прищепити нам нерозуміння, незнання розвитку світу. І нам намагаються прищепити копіювання стандартів, моделей, проектів, за якими розвивається світ. В цьому не було б нічого поганого, коли б ми не брали ці проекти на той момент, коли вони вже працювали в країнах Європи і становляться на етапі свого зникнення, а ми їх починаємо брати на озброєння. Ми не повинні повторювати зади історії.

Сергій СУЛИМ : Ми згадуємо 1991 рік, коли було проголошено українську незалежність. Ви захистили в 74 році кандидатську дисертацію на тему «Діяльність Комуністичної партії України з вдосконалення підготовки викладачів суспільних дисциплін», як я розумію добре знаєтеся на філософії марксизму, на Вашу думку, з точки зору марксизму, що відбувалося в країні після 1991 року?

Володимир ЛИТВИН: Я думаю, що чергова революція. За класичними ознаками, якими вона відбувається. Тут продемонструвала свою діалектику історична хода. Коли говорять що ГКЧП призвели до того, що раптово розпався Радянський Союз, я думаю, що діалектика підводить нас до того, що всі імперії рано чи пізно розпадаються. Але ми не повинні від цього з задоволенням плескати в долоні. Розпад Римської імперії, скільки вже минуло років, а відгомін дає про себе знати в конфліктах і нині. Тому розпад Радянського Союзу привів до глибоких тектонічних зсувів, які ми ще будемо відчувати дуже довго. Нам потрібна тут як ніколи демонстрація толерантності та витримки для того, щоб не спровокувати певні конфлікти, які мають місце на пострадянському просторі. Я думаю, що ці негативні процеси ще не набули своєї відповідної динаміки. А просто події, пов’язані з 19-21 серпням, вони підштовхнули цей процес. Завершення Великої вітчизняної Другої Світової Війни, як не дивно, вони служили каталізатором народження нової хвилі інакомислення в українському суспільстві. В радянську армію за весь період війни було мобілізовано майже 30 млн. людей, якщо брати інші воєнізовані формування, то це 34 млн. людей за весь період був змінний склад. На останньому етапі війни радянська армія складала 12 млн. людей. Значна частина цієї армії побувала в Європі. Прості люди, солдати побачили, як не співпадає ідеологія з тим, як організоване життя. Тоді як наслідок виникла відлига. Вона об’єктивно виникла. Хоча з іншого боку, Сталін вважав, що перемога в війні засвідчує, що устрій правильний і організація життя – правильна. Також підписання Гельсінського акту, коли проблема прав людини, демократії перестала бути справою окремо взятої країни. Це також зродило нову хвилю людей, які не захотіли миритися з офіційною доктриною, які говорили про право нації на самовизначення, яке має бути реалізоване на практиці. Можна говорити і про такі події, як аварія на Чорнобильській АЕС. Люди зрозуміли, що офіційна поведінка влади не співпадає з тим, що переживали люди. Вони зрозуміли, що таке не повинно бути, коли буде власна держава, коли влада буде розуміти та знати потреби і проблеми людей. Дійсно далеко не завжди справдилось. І все це підводило до подій серпня. Державний організм Радянського Союз просто відпрацював себе. Багато людей зараз жаліють за розпадом Радянського Союзу. Це показали і соціологічні дослідження, але вони тим самим висловлюються свою незгоду з не облаштованістю їхнього життя сьогодні. З цим треба рахуватись.

Сергій СУЛИМ : В нас днями був економіст Олександр Пасхавер. Він сказав, що Україна після розпаду Радянського Союзу чи не найбільше втратила з усіх країн колишнього Радянського Союзу. Фактична більшість країн досягли рівня ВВП 90-го року вже, а ми ще не досягли досі. Він говорить, що саме цей факт і найбільше підтверджує, що Україні незалежність була і найбільше потрібна. Бо виходить Україна в найгіршому стані перебувала при Радянському Союзі.

Володимир ЛИТВИН: Я би не говорив, що Україна в Радянському Союзі перебувала в найгіршому стані. Просто можливості України якнайбільше використовувалися для загальносоюзних потреб. Україна значною мірою була найбільше інтегрована в єдиний загальносоюзний економічний організм. Не дивлячись на те, що Україна вносила значну частку в загальносоюзний розвиток, вона значною мірою не мала завершених виробництв, виступала, як великі складальні цехи. Її підприємства були підпорядковані значною мірою союзному центру. Коли це все було розірвано по-живому, то величезні промислові потужні комплекси виявилися нікому не потрібними. Це призвело до того, що найбільші втрати були в Україні. Рівень 90-го року ми можемо досягнути при нормальному розвитку подій десь через 5 років. Але чи потрібен нам той ВВП? І що буде мати конкретна людина. І чи потрібно нам відновлювати індустріальну добу нашого розвитку, коли світ пішов набагато далі.

Сергій СУЛИМ : Історія країни та людства складається з життя окремих людей. А для Вас 1991 рік бува непростим роком. Відомо, що Ви до 91 року працювали в ЦК КПУ, а в період з 1991-1994 років в Вас був досить складний період в житті. Пишуть, що Ви навіть працювали двірником.

Володимир ЛИТВИН: Я гадаю, що це був складний період не тільки для мене. Людина, думаюча, завжди переживає, що буде завтра. Я з 1989 року по 1991 рік працював в апараті ЦК КПУ. Мене запросили лектором ЦК КПУ. Я до цього не працював в партійних органах. То була велика школа для мене. Після того потрібно було заплатити ціну, коли виникла проблема з працевлаштуванням. Мені довелося працювати сторожем, займатися багато чим, зокрема «грачувати». В мене була машина Жигулі п’ятої моделі.

Сергій СУЛИМ : Ви працювали в ЦК КПУ, перед Вами відкривалась партійна кар’єра. Коли Ви так шукали можливості, щоб прогодувати себе в 90-ті роки, то не було думки, що прийшла незалежність і так вдарила по життю?

Володимир ЛИТВИН: Різні були думки. По-своєму, це для мене був гарний період. Я тоді одночасно почав працювати над докторською дисертацією. Мені вдалося тоді повернутися на роботу в університет. Потім я перейшов на навчання в докторантуру. Я багато працював в той період в архівах. Це був непростий період, коли приміщення не отоплювались. Але була можливість вільного доступу до архівних матеріалів. Хто працював в архіві, знає, як важко отримати більш розширені матеріали. Особливо в архівах, які називалися партійними. А тоді я вперше мав можливість читати матеріали по Західній Україні, де йшлося про боротьбу з ОУН-УПА і читати матеріали про операції, які відбувались по зачистці банди формувань. Також про дії служби безпеки УПА. По суті справи, це було війною у повоєнний період, причому жорстокою.

Сергій СУЛИМ : Яка Ваша оцінка сьогоднішньої ситуації в Україні? Чи стоїть зараз Україна перед серйозними викликами, які можуть поставити під сумнів існування нашої державності?

Володимир ЛИТВИН: Сьогодні нема жодних загроз для державності. Є проблема, якою буде наша держава, наскільки будуть збережені демократичні підходи. Під впливом економічних обставин, необхідності прийняття жорстких, швидких рішень, щоб в нас не відбулось відкочування з демократичних позицій. Але тут є застереження, що люди відчули свободу в Україні. Та розуміння української владою, що дозволяти багато неможна з огляду на те, що ця проблема не є справою однієї країни. Тому жодних загроз нема. Є проблема, як нам сьогодні швидко провести необхідні перетворення і уберегтися від можливої світової кризи, чергової.

Сергій СУЛИМ : Ви сказали, коментуючи заяву лідера партії «Сильна Україна» Сергія Тігіпко, віце-прем’єр-міністра, та голови Партії Регіонів, прем’єр-міністра Миколи Азарова про намір об’єднати свої політичні сили, що Ви теж ведете дискусію з Партією Регіонів про можливість об єднання. Це, в принципі, дуже серйозно, тому що Народна партія України та Партія Регіонів – це парламентські політичні сили, лідери політичних уподобань. Поясніть, будь-ласка, свою позицію.

Володимир ЛИТВИН: Цей діалог про співпрацю та поєднання зусиль розпочався напередодні виборів до Верховної Ради в Україні в 2007-му році. Цей діалог не припинявся. Сьогодні відбувається процес консолідації та об’єднання політичних сил. Сьогодні минає період, коли кожен лідер хоче мати свою політичну партію. Ви ж прекрасно розумієте, що ми сьогодні співпрацюємо у Верховній Раді. Процес відбувається. Я не кажу вже про місцевий рівень. Я думаю, що сьогодні ми знаходимося на тому етапі, що кількісні зміни рано чи пізно будуть потребувати переходу у новий якісний етап. Діалог триває, і я не бачу в цьому нічого поганого. Рівно як я вітаю те, що сьогодні заявляють про об’єднання політичні сили, які декларують свою опозиційність. Я думаю, що це дасть можливість співставляти бачення розвитку суспільства і не розпорошувати суспільство. І в процесі діалогу, можливо, політичного змагання виходити на потрібні країні рішення. Тому не слід це розглядати як якусь величезну сенсацію. Просто до цього треба ставитися як до об’єктивного процесу. Хоча є особливість, яка полягає в тому, що Регіони і Народна Партія представлені в парламенті. В даному плані питання поєднання зусиль між «Сильною Україною» та Партією Регіонів вирішуються більш просто.

Сергій СУЛИМ : Який механізм об’єднання може бути?

Володимир ЛИТВИН: Якщо діалог завершиться прийняттям остаточного рішення, то це проведення відповідних об’єднавчих з’їздів.

Сергій СУЛИМ : Тобто Народна партія вливається в Партію Регіонів?

Володимир ЛИТВИН: Я взагалі не ставлю питання про вливання. Ми ж говоримо про об’єднання та поєднання зусиль, тому що сама термінологія може впливати на настрої партійців як з одного, так і з іншого боку. Я шаную і поважаю кожну людину і рахуюся з кожною думкою. Тому навіть в термінологіях треба бути абсолютно точним. Тут ще треба і узгодити програмні підходи, щоб були враховані всі бачення того, як ми плануємо подальший розвиток України. Нагадаю, що Народна партія має третю за чисельністю кількість депутатів у місцевих органах влади. На першому місці – Партія регіонів, на другому –БЮТ, а далі – ми.

Сергій СУЛИМ : За яких умов може відбутися це об’єднання? Що для цього потрібно?

Володимир ЛИТВИН: Я боюсь постановки питання про умови. Якщо кожна сторона почне висувати умови, а ці умови завжди в нас зводяться до того, хто та що отримає, то я думаю, що окрім невеликої групи невдячних та величезної армії невдоволених нічого не буде.

Сергій СУЛИМ : Я маю на увазі не перерозподіл посад, а умов, ситуацій в країні?

Володимир ЛИТВИН: Я належу до тих людей, які не кричать, що я не маю жодного відношення до того, що відбувається в країні. Не будучи чи будучи при владі, я відповідаю за все, що відбувається в країні. Головне – це спільна відповідальність. Сьогодні доволі непросто приймати рішення. Я розумію, що ці рішення слугують на пониження підтримки людей. Але якщо сьогодні не прийняти ці рішення, то їх прийдеться приймати завтра з набагато більшими збитками, ніж ми маємо це сьогодні. Наприклад, пенсійна реформа. Я не кажу про інші питання. Всі свідомі того, що рано чи пізно ми мусимо приймати це рішення. Я сьогодні мав зустріч з головою Пенсійного фонду і цікавився ситуацією з виплатами пенсій, з перспективами Пенсійного фонду. Що нам потрібно робити, це головне та визначальне, бо жодна пенсійна реформа не вирішить проблему, то це треба збільшувати кількість робочих місць. Наприклад, 52 тис. людей, які працюють в таксі, мають офіційну середню зарплату по 60 грн. От і проблеми сплати у Пенсійний фонд. Якщо брати структури, які займаються приватними перевезеннями, то на 7 автобусів, наприклад, оформлений тільки один водій. Але всі вони працюють. Сьогодні завдання – замотивувати так, щоб кожна працююча людина розуміла, що потрібно, щоб їй платили реальні гроші, і вона щоб не отримувала зарплату у конверті. В нас сьогодні середня пенсія по колу в державі 1200 грн. Але величезна армія людей отримує значно нижче пенсію, ніж ця середня. Але в нас по 760 грн. сьогодні отримують люди, які мають трудовий стаж менше 5-ти років.

Сергій СУЛИМ : Яким має бути майбутнє пенсійної реформи? Законопроект навіть не направлено президенту. Говорилося, що через якісь технічні труднощі.

Володимир ЛИТВИН: Нам треба не зациклюватися на тому, якою буде пенсійна реформа, а виходити з того, яка має бути пенсія. А вже відповідний закон повинен розглядатися як набір інструментів і можливостей для того, щоб вирішити цю проблему. Нам потрібно вирішити проблему підвищення пенсій. Сьогодні те підвищення пенсій, що є, фактично являється індексацією на зростання цін. Якщо подивитися по суті, як зросли ціни і наскільки зросли пенсії, то воно фактично виходить на нуль. Нам потрібно дещо перекрити в плані збільшення пенсій. Щодо прийнятого закону, власне, Ви знаєте, як він важко приймався, яка була величезна кількість поправок. В процесі голосування поправок та прийняття остаточного закону, коли юристи допрацьовували цей закон в плані приведення у відповідність із результатами голосувань і прийнятими чи неприйнятими поправками, виявилось, що окремі норми «розповзаються», що деякі положення суперечать чинній нормативній базі. До речі, в нас ще діє радянський закон «Про пенсії». Коли приймали цей закон, то в перехідних положеннях не зафіксували, що треба старий закон скасувати. В нас сьогодні рахується 15 радянських законів, які ще діють і 75 законів УРСР. В законі, який було прийнято датою введення його в дію є 1-ше вересня. Зрозуміло, що це нереально. Треба, крім всього іншого, врахувати реальну дату. З огляду на це і відповідно до вимог закону «Про регламент», відповідно до статті 131 цього закону, підготовлені відповідні технічні зміни та уточнення, які потрібно винести на розгляд Верховної Ради. В разі її позитивного рішення це буде враховано у прийнятому законі і направлено на підпис президенту України. Я сподіваюся, що це буде зроблено на першому пленарному тижні. Верховна Рада України починає свою роботу у пленарному режимі з 6-го вересня.

Сергій СУЛИМ : Ви сказали, що 9-та сесія Верховної Ради 6-го скликання має бути максимально продуктивною. На чому ґрунтується Ваша впевненість продуктивності роботи?

Володимир ЛИТВИН: По-перше, це передостання сесія. Зрозуміло, що депутати будуть намагатися продемонструвати свою ефективність. Я вважаю, що не треба боятися, що будуть різного роду суперечки, пропозиції. Головне, щоб відбувався публічний діалог. І щоб цей діалог формувався на основі аргументів, а не на бажанні перетиснути один одного. Бо наступний період, 10-та сесія, буде пов’язана з розпалом виборчої кампанії.

Сергій СУЛИМ : А перед виборами ж принциповість у депутатів зростає.

Володимир ЛИТВИН: І тоді сподіватися, що будуть прийняті якісь серйозні рішення, я думаю, це буде надто оптимістично. Доленосні рішення належить прийняти на цій сесії. Ми повинні створити умови для подальшого розвитку України.

Сергій СУЛИМ : Одним з доленосних рішень може бути закон «Про ринок землі». Ваша позиція щодо цього закону? Адже ми пам’ятаємо Ваші слова про те, що душу і землю не продають.

Володимир ЛИТВИН: Я і сьогодні ці слова підтверджує. Можу сказати, що ця позиція не дуже пройняла людей. Більше того, я почав отримувати досить багато листів та звернень людей такого змісту: «Чому Ви мені забороняєте реалізувати своє конституційне право - продати свою землю?» Одні говорять, що це їм потрібно для того, щоб забезпечити собі лікування, інші - мати можливість дати дітям гарну освіту, тощо. Я подумав, що це дійсно так. Якщо людина має державний акт на право приватної власності на землю, то чому йому забороняти це робити. Друга обставина полягає в тому, що існує мораторій на ринок землі, а під прикриттям мораторію в тіньовий спосіб відбуваються скупки землі за безцінь. Наприклад, у Житомирській області я мав зустрічі з фермерами, які хочуть працювати на землі. До речі, сьогодні з’явилося досить багато людей, які готові займатися відновлення дійного поголів’я, великою рогатою худобою. Вони вивчають це питання. Ферми, розбиті, вони можуть взяти в оренду, але виявляється, що землі немає. Вони мені говорять, що вся земля розібрана в оренду і не засівається. Я сам об’їжджав деякі райони Житомирської області і бачив, що поросли дерева. До речі, взяли люди, які до Житомирської області не мають жодного відношення. Мені здається, що вони жодного разу тут не були і не будуть. Вони платять копійки за паї та чекають, що буде ринок , щоб можна було продати цю землю. Я вважаю, що коли ми говоримо про ринок землі, то я, насамперед, так бачу та розумію, що нам потрібно забезпечити капіталізацію землі, щоб українська земля мала реальну ціну. А якщо в нас навіть формально не буде поставлене питання про ринок землі, ми реальної ціни не можемо мати. Сьогодні в середньому гектар української землі коштує 12 тис. грн. Зараз вже підготовлено рішення Кабінету міністрів, що ця нормативна оцінка гектару землі буде збільшена приблизно до 20 тис. грн. Але це не та ціна, яку коштує гектар української землі. Тому мова йде про те, щоб сьогодні реальну ціну визначити на землю, а не продавати землю. Для цього потрібно до 10-ти років, щоб вийти на європейський рівень цін. Мова йде не про ринок землі, як базар, а про те, щоб сьогодні купували право на оренду землі. Сьогодні приходять, підписують угоду з селянином, який має землю, говорять, що вони будуть платити, і платять, що Бог на душу покладе. Ось про що йде мова, щоб люди отримали від землі. Сьогодні в нас майже 7 млн. людей мають земельні паї, але вони бідують. А земельні паї є аж до 20-ти гектарів в залежності від місцевості. Є і набагато менше. Тому я вважаю, що ми прийняли закон про кадастр, треба провести інвентаризацію, розібратися з землею. Що кому належить? На яких підставах? Хто що платить? І все поставити на свої місця. В цьому ряду і розгляд цього о закону. Але не може бути того, що ми сьогодні маємо величезні латифундії. Деякі люди мають у своїй власності по 300 тис. га землі.

Сергій СУЛИМ : Мається на увазі, в оренді?

Володимир ЛИТВИН: По суті справи вони вже вважають, що земля їхня. Такого не може бути. Не може бути цієї монополії, коли люди, які живуть на землі, нічого абсолютно не отримують.

Сергій СУЛИМ : За Вашими словами до розгляду на наступній сесії готується майже тисяча законопроектів. 90% запропоновані депутатами, 10% - подані президентом, Кабміном, Нацбанком. Як оптимально розглядати? Який підхід Ви будете використовувати? Представники Партії регіонів критикували Вас та керівництво Верховної Ради, що не ті закони висуваються, а другорядні для обговорення.

Володимир ЛИТВИН: Раніше закони, які вносив президент або Кабінет міністрів, розглядалися у Верховній раді рік-півтора. Сьогодні максимальний період розвитку таких законів – півтора місяці. Питання ж не в тому, що ми не ті закони розглядаємо, а в тому, що нам потрібно мати системне бачення розвитку країни і вносити ті закони, які б логічно розвивали існуючу законодавчу базу. По-друге, 90% законодавчих ініціатив – це ініціативи народних депутатів. Народним депутатам треба просто вгамувати свої пристрасті і менше вносити свої «метелики». На превеликий жаль, голова Верховної Ради України має одне повноваження – веде засідання Верховної Ради України. Якби я мав право визначати, які закони ставити або не ставити на розгляд, то ситуація, я думаю, була б дещо інша. При цьому в нас в незалежній Україні прийнято 170 тис. різного роду документів. Це рішення ВР, президента, Кабінету Міністрів. З них – трохи менше 4 тис. – це закони. Цілісних законів, які мають системний характер, трохи більше 600. Тому в нас на сьогодні законами регулюється 25% всіх правових відносин. А все інше – підзаконними актами. Нам потрібно прийняти закони, щоб діяв закон, а не підзаконний акт.

Сергій СУЛИМ : В яких дуже легко заплутатися і потім їх можна використовувати в судах абсолютно для різних рішень. Тим більше, що вони приймаються не публічно. Верховна рада, як би хто її не критикував, працює публічно. За нинішніх обставин, я вважаю, що Верховна Рада повинна працювати день і ніч. Всі депутати в робочий день повинні бути на роботі.

СЛУХАЧКА: Лариса, Полтава. Чи про таке майбутнє незалежної України Ви мріяли 20 років тому? Якби у Вас була машина часу, то що Ви особисто зробили б інакше? Чи не здається Вам, що політика при владі і опозиції не здатні запропонувати нові, ефективні, не стандартні шляхи розвитку країни, як того вимагає народ України?

Володимир ЛИТВИН: Я, як кожна людина, думав, що ми будемо на рівні європейських країн. Тим більше, що в 1991-му році скільки було аргументів для того, щоб здобути прихильність на референдумі, якими є можливості України і як можна себе забезпечити. Звичайно, багато надій не справдилося. Проте в людському житті величезні надії змінюються величезними розчаруваннями. Щодо того, що еліта не здатна запропонувати нестандартні ходи, то я взагалі таких ходів боюся. Я вважаю, що треба, навпаки, приймати стандартні заходи і не створювати український велосипед. Я переконаний , що не можна говорити про всеукраїнське загальне щастя. Його не буде. Треба просто підійти до кожної людини і запитати, чого вона хоче, які в неї нахили, чим вона хоче займатися і що може зробити для неї держава, і люди повинні працювати. Сьогодні Україна як держава не працює. Наприклад, нещодавно на Житомирщині в Червоноградському районі я був у фермерському господарстві. Це зразкове господарство. 200 га землі обробляють. Це єдине господарство в районі. Можливість підтримати ці господарства є. Нам треба припинити розмови, що хтось дасть, а треба, щоб країна почала працювати. Кожна людина повинна усвідомити свою відповідальність за себе і за те, яку вона владу формує.

Сергій СУЛИМ : Коли вчора запитували студентів, що треба змінити, то вони нам казали, що по-перше, треба починати з себе.

"Від першої особи" на радіо Ера-FM,

25 серпня 2011 року