ЛЬВІВСЬКА РЕГІОНАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ НАРОДНОЇ ПАРТІЇ
Четвер, 28.03.2024, 18:47
Меню сайту

Форма входу

Календар новин
«  Квітень 2010  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Пошук

Корисні посилання

Статистика

Всього онлайн: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Головна » 2010 » Квітень » 7 » Володимир Литвин: «Формування коаліції фракціями і депутатами, – це перший крок до встановлення демократичної виборчої системи, коли ключово
Володимир Литвин: «Формування коаліції фракціями і депутатами, – це перший крок до встановлення демократичної виборчої системи, коли ключово
10:33

   Останні дії наших доморощених опозиціонерів найбільше скидаються на відомого булгаковського персонажа. Перечитавши листування Енгельса і Каутського, Шариков зробив сакраментальний висновок: «Я не согласен с обеими». Ось і вся «логіка». Якесь безсмислене заперечення в ім»я заперечення. Не кажучи вже про дещо кумедну конкуренцію за право бути найголовнішою опозицією або натхненне затяте таврування тих, хто має відмінну точку зору. Саме з того, якою має бути опозиція до влади, як запровадити цивілізований суспільний суспільний діалог по лінії влада-опозиція почалася моя розмова з Головою Верховної Ради, лідером Народної Партії Володимиром Литвином.

    Почнемо з того, що право на опозицію потрібно заслужити. Своєю роботою, результатами. А в нас, на превеликий жаль, ще тільки відбувається цивілізований процес становлення опозиції. Як правило, опозицією є ті люди, які втратили владу, які ображені. Часто-густо діє принцип: украв – в опозицію. Тому в особливо складні відповідальні моменти в опозиції надзвичайно тісно, бо, кажучи словами Дмитра Павличка, вождів багато, слугових нема. Це проблема України. Опозиція має формуватися на програмних засадах, які опонують чинному уряду. На сьогоднішній день Верховна Рада України ще не отримала від Кабміну програму соціально-економічного розвитку країни на 2010 рік. До речі, це мав зробити ще попередній уряд. Не маємо ми й бюджету на 2010 рік, який теж мав підготувати попередній склад Кабміну. Відсутня й програма діяльності Кабінету Міністрів України.

    Саме на основі аналізу цих документів та частина депутатського корпусу, ті фракції, які б не поділяли викладені засади, мали б всі підстави задекларувати свою незгоду і водночас запропонувати власні альтернативи. То це б означало наявність опозиції в Україні.

   Сьогодні маємо «клаптики», але немає суцільного явища, яке б дозволяло нам констатувати наявність громадянського суспільства, що здійснює справді суспільний контроль за діяльністю влади. У тому числі й за діяльністю опозиції, адже, на моє глибоке переконання, опозицію слід розглядати як елемент влади. Бо коли є офіційна позиція, до неї є альтернативна точка зору, то це дозволяє зіставити бачення і вийти на прийнятний варіант розвитку держави.

     Тепер щодо власне коаліції. Я не вдаватимуся у правові тонкощі цієї проблеми. Оскільки кожна сторона трактує їх на свою користь. Я виходив і виходжу виключно з позиції потреб людей і країни. І в зв’язку з цим поставлю далеко не риторичне запитання. Коли до останнього часу була війна між попередніми Президентом і Прем’єр-міністром України, коли Верховна Рада не могла добитися від уряду бюджету та інших ключових документів, які мають визначати життя в країні, всі говорили, що це демократично, хоча людям від того не було добре. Коли сьогодні зроблена спроба навести порядок через нормалізацію стосунків у владі, то це відразу сприймається як антидемократична дія в Україні. Коли вперше на спільних заходах беруть участь Президент, Голова Верховної Ради і Прем’єр-міністр України, це категорично не подобається. Мушу сказати, що підхід, який був продемонстрований у Верховній Раді при формуванні коаліції фракціями і депутатами, – це перший крок до встановлення демократичної виборчої системи, коли ключовою фігурою є представник народу, тобто депутат, а не фракція. Крок до руйнації системи, при якій депутат абсолютно знеособлений, де немає з кого запитати за розв’язання проблем, що цікавлять конкретну людину і конкретну територію. Тому я вважаю, що нам треба перейматися тим, чи зможемо забезпечити втілення декларацій у наше практичне життя. Тим більше, що сьогодні Україна перебуває на найнижчій точці свого розвитку, якщо брати останні 5-6 років.

- До речі, ці останні 5-6 років були взірцевими щодо правового нігілізму, коли порушення законів пояснювалося вищою доцільністю…

- Я стою на тому, що не можна забезпечувати прогрес за рахунок ігнорування законів і Конституції України. Не можна допустити того, що належить охарактеризувати як взаємозалік у порушенні Конституції. Бо це негідна практика, коли говоритимуть, що вчорашня влада порушила Конституцію 20, 30 чи сотню разів, і ось тепер нова влада має право порушити Основний закон таку ж кількість разів і лише після того вийти на дотримання законів. Але щодо того, чи є порушенням Конституції і законів України принцип формування коаліції, я вважаю, це спірний момент. Якщо у когось виникають сумніви, їх можна розв’язати через звернення до Конституційного Суду. Він і приступив до розгляду цього питання. Сподіваюся, що через декілька тижнів Суд зможе винести вердикт. Свої пояснення і тлумачення мають можливість надати всі сторони цього процесу. Від Верховної Ради я також підписав відповідну оцінку цієї проблеми. На підставі того, що було напрацьовано юридичними й експертними підрозділами апарату ВР. Тому, на моє переконання, всі розмови з цього приводу - це не що інше, як спроба відволікти увагу людей від того, в якому стані ми перебуваємо. Це намагання відійти від будь-якої відповідальності, чергова спроба дати людям видовища замість хліба. На превеликий жаль, в Україні не відбувається серйозної розмови. Розмови, результатом якої ми вийшли б на абсолютно оптимістичний сценарій розвитку країни. Люди не можуть жити в постійному негативі.

- Володимире Михайловичу, ви сказали, що формування коаліції, зміни в законодавстві є першим кроком до подальшої зміни виборчої системи. Щоб партійні списки були відкритими, щоб люди знали, за кого вони голосують. Які ваші прогнози? Як відбуватиметься цей процес? Він знайде достатньо прихильників?

- У мене на столі лежить проект виборчого кодексу, який напрацювала робоча група на чолі з народним депутатом Юрієм Ключковським. За що я їй щиро вдячний. Було зроблено колосальну роботу, і я вважаю, що Верховна Рада з відповідальністю має поставитися до цих напрацювань. Їй буде запропоновано такий алгоритм дій: надати можливість депутатам, фракціям, політичним силам, присутнім у Верховній Раді і за її межами (а у нас понад 170 політичних партій), ознайомитися з цим проектом, щоб наприкінці квітня можна було провести його презентацію з урахуванням думок конкретного, конструктивного характеру. Водночас буде запропоновано політичним фракціям висловити свою точку зору, яка система є прийнятною: пропорційна, змішана, мажоритарна, партійна з відкритими списками. Це необхідно для того, щоб не спалити напрацювання робочої групи. Бо коли документ буде винесено на розгляд Верховної Ради, а вона з тих чи інших причин не проголосує за нього, то впродовж сесії ми не зможемо розглядати це питання знову. Більше того, необхідно дати можливість Верховній Раді України під час розгляду цього законопроекту прийняти рішення про направлення його на повторне перше читання. Щоб був час для політичних роздумів. Щоб врахували настрої суспільства. Компромісний варіант і моя позиція полягає в тому, що ми маємо вийти на відкриті виборчі списки до Верховної Ради України, коли партії мають можливість висувати своїх кандидатів, а люди - можливість голосувати за особу. Бажано за особистість. Враховуючи також належність її до тієї чи іншої партії. Що ж стосується місцевих виборів, я вважаю, вони мають відбуватися повністю на мажоритарній основі. Оскільки в органах місцевого самоврядування мають бути представлені не партії, а громади. Тобто села, селища і люди, які представляють інтереси громад. На місцевому рівні безглуздо ставити питання про представлення партійних інтересів. Такий підхід, на мій погляд, дасть нам вихід на прийняття виборчого кодексу, такого документа, який був би стабільним і який би не піддавався ревізії з урахуванням розстановки політичних сил перед кожними виборами. Виборчі правила мають бути сформовані на тривалий період.

- Тобто людина, яка бере участь у місцевих виборах, сама висуває свою кандидатуру. Вона може не говорити, до якої політичної сили належить?

- Ніхто ж не відмовляє їй у праві дотримуватися тих чи інших поглядів. Але сьогодні людина, яка має досвід, авторитет і не байдужа до всього, що відбувається на тій чи іншій території, для реалізації своєї активності змушена записатися в ту чи іншу політичну партію. Причому їй слід записатися в ту політичну партію, яка на даний момент перебуває на сонячному боці нашого політичного життя, щоб гарантовано зайти в парламент. Отже, багато людей свідомо йдуть на угоду з совістю, записуються до партії-фаворита, щоб реалізувати себе, своє бачення організації життя. Не випадково зі зміною влади у нас спостерігається відтік людей з тих партій, лідери яких учора були на Олімпі. Якщо відійти від залізобетонної партійної виборчої системи, відбудеться об’єктивний, цивілізований, природний процес політичного і партійного структурування українського суспільства. Днями я був в Ірландії. Там парламент складається з двох палат. Нижня – 166 депутатів, верхня – 60 сенаторів. При населенні 4,5 мільйона. У нижній палаті лише 8 позапартійних. Інші належать до різних політичних партій. Вибори там відбуваються виключно в округах, депутат зобов’язаний жити в окрузі. І, як правило, вибирають людину, яка живе в окрузі, знає місцеві проблеми, доносить їх до центральних органів влади, працює над їх розв’язанням.

- Багато експертів, політиків прогнозують на осінь вибори в місцеві органи влади. Чи вдасться за цей строк змінити виборчу систему?

- Треба визнати, що Верховна Рада прийняла волюнтаристське рішення, скасувавши вибори 30 травня цього року. За цим рішенням стоять такі мотиви. Перше - відсутність фінансування бюджету. Друге – розбіжності в термінах перебування на посадах: місцеві депутати працюють 5 років, міські, сільські та селищні голови – 4 роки. І нарешті, третя причина, яка має більш віддалене звучання, полягає в тому, що ми не завершили перший етап конституційної реформи. Щодо центральної влади ми рішення прийняли, хоч і дещо недолугі, а щодо місцевої проблеми не вирішили. Це породило протистояння між місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування. По суті справи, органи самоврядування відсторонені від розв’язання ключових проблем.

Тому я вважаю, що, по-перше, ми маємо прийняти виборчий кодекс, який би включав в себе правила проведення виборів як до Верховної Ради України, так і до місцевих рад. По-друге, внести зміни до Конституції щодо термінів перебування на посаді депутатів місцевих рад та міських, сільських і селищних голів. І нарешті, в ідеалі ми мали б розширити повноваження місцевого самоврядування аж до ліквідації державних адміністрацій в тому вигляді, в якому вони сьогодні існують. Тоді перенесення місцевих виборів буде мати виправдання. В іншому разі –розглядатиметься просто як вольове рішення. Інакше кажучи, свавілля. Щоб не допустити цього, я запропонував наведений вище спосіб визначення послідовності дій Верховної Ради. Якщо парламент йтиме за моїми пропозиціями, ми зможемо прийняти необхідне рішення на початку вересня, і тоді вибори можна провести у листопаді поточного року. Я не є прихильником затягування з виборами і перенесення їх на 2011 чи, борони Боже, на 2012 рік, як це дехто пропонує.

- Як тоді структуруватимуться місцеві органи влади, якщо кожна людина пройде по мажоритарці, а кожен депутат – самодостатня особистість. Чи не має тут загрози політичного хаосу?

- Загрози немає. Раніше ж не було хаосу. Зараз ми бачимо протистояння. Бо депутати зігнані в політичні зграї. Крім того, у нас, якщо взяти будь-який район, третина, а то і більше, сільських населених пунктів в ньому не мають свого представника в райраді. Скажіть, будь-ласка, коли буде прийматися бюджет або вирішуватимуться якісь інші проблеми, хто замовить слово за те чи інше село? А якщо взяти будь-яку область, то, як правило, 70% депутатів обласної ради – жителі обласного центру. Тут також третина і більше районів не мають свого депутата. Як вони можуть ухвалювати ті чи інші рішення? Тому жодних підстав для побоювань, про які ви говорите, немає. А тим більше, що люди ж обиратимуть відповідальних осіб. І я вважаю, що треба чітко зафіксувати зобов’язання депутата раз на півроку звітувати перед своїми виборцями, починаючи з сільської ради і закінчуючи Верховною Радою. Крім того, треба чітко зафіксувати право людей відкликати тих, хто не виправдав їхньої надії. Ну не можуть люди 5 років мучитися, якщо помилилися з вибором. Це в шлюбі можуть одружитися і потім все життя жити за принципом парної самотності. Це трагедія для сім’ї. А тут трагедія для цілих територій, для держави загалом.

- Володимире Михайловичу, у зв’язку з цим, які ви бачите завдання перед Народною Партією, очолюваною вами? Якщо, наприклад, такі зміни відбудуться, як за таких умов перемагати на виборах до місцевих органів влади?

- Головне сьогодні, насамперед для активу партії, усвідомити, що владу можна здобути, завоювати, але не можна випросити. Це ключове. Якщо буде усвідомлення цього - буде інший результат. На цьому доводиться наголошувати особливо тому, що сьогодні активісти нашої партії закидали мене зверненнями, дзвінками щодо вирішення кадрових питань. Але я кажу своїм колегам – за який рахунок? За рахунок того, що ви на виборах спромоглися дати 2, 35%? Ображаються. Приходять до мене і кажуть: я маю бути головою обласної адміністрації. Я знову ставлю традиційне запитання: за які заслуги? Те, що ви гарний чоловік, я знаю. Але треба було під час виборчої кампанії не на лижах кататися за межами України, а підтримати голову своєї партії. Який, по суті, один викладався по повній програмі. В той час, як деякі наші активісти сиділи за столами і розмірковували приблизно так: та він все одно не пройде, якщо це йому потрібно, то хай побавиться, а нам треба подумати, до кого пристати – Тимошенко чи Януковича? От і досиділися, і додумалися. А сьогодні опинилися на цідилку. І скиглять, і слиняву розпускають. А коли ти просиш, то з тобою вже більше не розмовляють. Тому головне – винести уроки і зрозуміти, що у нас величезний актив. Якщо в нас майже 400 тисяч членів партії, а проголосувало на виборах за її лідера – десь у межах 600 тисяч, то в мене виникає питання – якщо я йду зі своєю сім’єю голосувати, то ми всі голосуємо як один, тобто голосуємо за мене. Ось якби наші партійці пішли зі своїми сім’ями і проголосували, то ми б мали не 2, 35%, а 15%. І 15% цієї влади в Україні були б нашими. Тепер треба дякувати Богу, що хоч є можливість голосу. А в нас багато людей вміють працювати, але не вміють за себе постояти. Ми навчилися гарно прислуговувати. Але не відстоювати і не захищати один одного для того, щоб у нас була можливість реалізувати нашу програму.

– Володимире Михайловичу, після президентської кампанії в Народній Партії були зроблені серйозні оргвисновки. З негативними явищами можна боротися лише адміністративним шляхом чи є ще якісь заходи?

- Приклад має показувати керівник партії, його заступники, керівники регіональних партійних організацій. Але ж існує відірваність. Зокрема з боку тих, хто здобув владу, певні посади. І вони тепер думають, що на цьому все закінчилось і не треба думати про майбутнє. Я хочу сказати ще раз – якби всі члени партії сказали по одному слову за лідера партії - був би зовсім інший результат. А то я приїду, сколихну, потім поїду – і все заспокоюється. Роботи, як правило, немає. Сьогодні мені телефонує керівник однієї обласної партійної організації і каже – його звільнили з посади і починають звільняти керівників районів. Треба їх утримати. Я йому відповів, переказавши розмову з однією людиною у 2005 році, коли прийшла помаранчева влада і почали всіх звільняти. Я під час розмови ділюся – що ж це таке в країні відбувається – кадрові чистки і таке інше! Представник команди, яку звільняли, сказав мені таке: «Правильно роблять. Щоб наступного разу знали, що не треба крутити тим, на чому сидять!». То ж і я тепер пояснюю нашим партійцям: якщо вони в команді, то мають відстоювати свого лідера. Бо один раз прилаштувалися, другий, а втретє прилаштуватись буде неможливо. Звісно такі мої відповіді та пояснення не подобаються. Але ж я впевнений в тому, що правий: мати все, і здобути таку кількість голосів, яка не відповідає кількості членів партії в цій області. Скільки я можу цих людей тягти за вуха, давати їм посади, коли вони навіть для себе не вміють організувати життя. Тому чистки, чи оновлення рядів, які ми розпочали, продовжуватимуться. Буде не 400 тисяч, а 200, але це будуть люди, які працюватимуть на партію. Бо за столом піднімати тости і пити за вождя в особі лідера партії - мені це не потрібно. Я вже казав – ви цю свою енергію донесіть до людей. Якби так наполегливо телефонували мені, так зверталися до мене під час виборчої кампанії, як звертаються зараз за посадами, то, я переконаний, ми б перемогли на президентських виборах.

- Чи не відбудеться під час переходу на мажоритарну систему послаблення впливу партій? І насамперед - партійних лідерів?

- Все може бути. Багато партій просто зникне. Я думаю, це буде добре. Не може країна, навіть така велика, як Україна, винести 173 політичні партії.

- Не можу оминути питання бюджету. Яка ваша позиція щодо бюджетної політики, особливо на місцях?

- Зрозуміло, що сама бюджетна політика має бути змінена. І це не відкриття ані Тимошенко, ані Литвина, ані Януковича чи Азарова. Але коли уряд має такі можливості, то він повинен внести відповідні пропозиції. Переконаний: треба, щоб значна частка заробленого залишалася на місцях. Щоб була зацікавленість працювати. У нас нині зацікавленість у тому, щоб не працювати. Простіше бути дотаційним. Сьогодні, за винятком двох регіонів, уся країна є дотаційною. Абсурд! Треба просто розкрити ініціативу. Має працювати формула, яка була б об’єктивною, справедливою. Пішли за прикладом багатьох країн. Створили стабілізаційний фонд для того, щоб в умовах кризи була можливість підтримати тих, кого потрібно підтримати. Перед виборами 7,5 мільярда гривень уряд, особисто Прем’єр-міністр, роздали як передвиборні хабарі. Інакше це назвати не можна. Але все це називається в нас «державна політика».

- Ви говорили в контексті місцевого самоврядування про ліквідацію рай- облдержадміністрацій. Це, очевидно, мають бути виконкоми при радах?

- Я вважаю, треба, щоб люди обирали районну чи обласну раду за мажоритарним принципом. Відповідні ради формували виконкоми. І виконували всю необхідну роботу. А обласні та районні державні адміністрації треба ліквідувати як клас. Водночас, я вважаю, що має бути представник Президента, який забезпечував би контроль за виконанням загальних законів. І координував діяльність правоохоронних, силових структур, виходячи з завдань безпеки та цілісності держави. Але не можна сьогодні мати два інститути влади на рівні району, які між собою конкурують. Доходить до того, що їхні керівники не розмовляють один з одним. І навіть якщо є мізерні кошти на розв’язання нагальних проблем, то через конфлікт між головою адміністрації і головою ради ці кошти так і не розподіляються. Таких прикладів дуже багато.

 

Розмову вів Володимир Тетерук,

газета «Народна» №13 (240), 3 квітня 2010 р.

Переглядів: 465 | Додав: nata
Copyright ЛОО Народної Партії © 2024