Шановні громадяни, шановні колеги!

     Майже три роки тому на своєму черговому з’їзді у грудні 2006 року Народна Партія у рішенні з’їзду визначила найважливішою передумовою утвердження України як сучасної економічно розвиненої держави – постійну, системно організовану і результативну роботу з подолання бідності. 

     Три роки, що минули з того часу, однозначно підтвердили, а в умовах системної кризи – ще більш актуалізували розуміння того, що бідність – це найболючіша проблема для країни, для мільйонів наших громадян, підступна й руйнівна хвороба, що підточує державний і суспільний організм, позбавляє людину повноцінного життя, а народ – історичної перспективи. 

     Адже всім зрозуміло, що бідна держава не може бути демократичною, самостійною, самодостатньою і авторитетною на міжнародній арені, не може забезпечувати повноцінну обороноздатність країни. У міжнародних відносинах бідна країна ніколи не стане справжнім захисником інтересів своїх громадян. 

     Безвідносно, йдеться про стосунки з Росією, чи з країнами ЄС, чи з Америкою – Україна ризикує бути постійно у ролі третьорозрядного суб’єкту міжнародних відносин. Бо бідна держава не здатна будувати партнерські взаємини з потужними країнами на паритетних засадах.

     Але навіть не це найголовніше. Найголовніше те, що бідність є підґрунтям для всього, що призводить до виродження народу, знищення його генофонду. Це джерело безнадії й розчарування, політичної апатії і соціального песимізму, роз’їдання суспільної моралі та національної ментальності. Це, нарешті, прямий шлях до економічного колапсу і соціального вибуху: адже за рахунок податків з жебрацької оплати праці дедалі важче поповнювати Державний бюджет та утримувати на плаву економіку, хоча б мінімально забезпечувати незахищені верства населення.

     Ні для кого не є секретом, що олігархічний капітал паразитує на бідності громадян та перешкоджає зміцненню середнього класу. Олігархічні «імперії», що отримують величезні прибутки за мінімальних капіталовкладень, зосереджуються у місцях з монопольною пропозицією роботи. 

     За офіційними даними Державного комітету статистики у першому півріччі цього року в операційних витратах з реалізованої продукції, робіт і послуг витрати на оплату праці по країні складають 7,1 відсотки. Занижена втричі вартість робочої сили – це відверта експлуатація десятків мільйонів наших громадян.

     А в цих умовах процвітаюча тіньова економіка живиться від бідності і водночас ускладнює реалізацію соціальних програм. Утворюється замкнене коло: з одного боку, загострюються соціальні проблеми, з іншого боку, подальший відхід економіки в тінь зменшує кошти на боротьбу з бідністю. 

     Зважаючи на те, що тінізація економіки в Україні в умовах фінансово-економічної кризи набула тотального характеру, і політично незаангажовані експерти та дослідники її обсяг тіньової економіки оцінюють в межах від 50 до 60 відсотків ВВП, вона становить на сучасному етапі реальну загрозу національній безпеці держави. 

     Для кризового етапу розвитку України характерні такі основні види тіньової економічної діяльності: 

     - випуск і реалізація неврахованих товарів, надання неврахованих послуг; 

     - незаконне і контрабандне ввезення товарів і їх обіг; 

     - незаконна приватизація державного і комунального майна; 

     - кримінальні промисли; 

     - незаконне використання природних ресурсів і корисних копалин; 

     - приховування реальних доходів суб’єктів господарювання;

     - вилучення різниці між реальними і звітними цінами на товари і послуги при їх реалізації.

     Я назвав лише частину переліку основних видів тіньової економічної діяльності. До речі, про які всі, хто зобов’язаний не допускати її та боротися з нею, чудово знають. Прошу з одного разу відгадати, чому ж це не робиться? Відповідь очевидна – зацікавленість управлінців у центрі та на місцях в та правоохоронців у центрі та на місцях в існуванні тіньової економіки і в отриманні тіньових доходів! 

     За умови спрямування «сірих» грошей тіньової економіки в офіційний сектор було б можливо збільшити податкові надходження до бюджету на десятки мільярдів гривень та посилити соціальний захист населення, підтримати інвестиції та інновації. За оцінкою Національної академії наук, - цей ресурс є реальним для покращання життя громадян в умовах фінансово-економічної кризи та політичної нестабільності.

     Але ж зараз, як ніколи, за це треба нарешті взятися. І відмовки щодо наявності тіньового сектору і в інших країнах виглядають нещирими. Адже ті, хто наводить такий аргумент, точно знають про неспівставність відповідних масштабів. 

     До того ж для України актуальність проблеми тіньової економіки значно вища, бо наша держава переживає подвійний шок. На світову фінансово-економічну кризу накладається правове свавілля і корупція, непрозорість економічних відносин, розбалансована і деградована система державного управління та технологічна відсталість, які гальмують розвиток. 

     Висновок один і він очевидний: масова бідність громадян і процвітаюча тіньова економіка - взаємопов’язані і взаємостимулюючі одна одну проблеми. Поборюючи другу, держава долатиме першу. 

     Але для цього недостатньо стояти на правильному шляху, треба по ньому ще і йти. І тоді не треба буде витрачати енергію на пошук аргументів щодо відсутності грошей для забезпечення нормальної життєдіяльності більшості українських громадян.

     Дякую за увагу.