Шановний Володимире Михайловичу!

Шановні колеги, представники засобів масової інформації!

     Старт сьогодні, 1 вересня, нового навчального року в Україні і збіг його з початком роботи чергової сесії Верховної Ради, як на мене, є доволі символічним. Адже 1 вересня – це ще й День знань.

     Усвідомлюю, що для когось роки навчання чи-то в школі, чи-то у вищому навчальному закладі далеко не завжди були напряму пов’язані із здобуттям позитивних знань. Адже прикладів мало освіченості, мало культурності, а інколи й малограмотності на всіх щаблях суспільного організму, в тому числі і на вищих щаблях не так вже й мало.

     Але в природі і світі все врівноважується. І ці в лапках «чесноти» компенсуються нахабством і безпардонністю, абсолютною безпринципністю, а подекуди і злочинними замашками і стилем поведінки.

     Але видається так, що й знання, щоправда досить поверхові – теж не панацея. У всякому разі сформувалась когорта відносно молодих кар’єристів без сталих переконань, державницького стрижня, для яких владна посада – це самоціль і чергова сходинка до наступної посади. Користі суспільству від таких – теж нуль. А про ефективність роботи стрибунів з посади на посаду і говорити не доводиться.

     Є ще одна команда – вірнопіддані партійному керівництву, комісари в шкіряних куртках. Зрозуміло, що і цей варіант не фаховості і непрофесіоналізму веде до деградації ввірених таким комісарам напрямків роботи.

     Всім цим категоріям людей серед іншого бракує одного: глибокого, не штучного знання і розуміння того, що не політтехнологи мають визначати порядок денний державної роботи, не так звані виборчі фішки мають покладатись у центр діяльності наділених повноваженнями осіб. Адже так же, як від багатьох повторень слова «халва» в роті солодко не стає, так же багатотисячні за кількістю і багатомільйонні за ціною білборди, скільки б разів не обіцяли врятувати, відновити, побудувати чи добудувати а ні на йоту не покращують добробут простих людей. Бо виборчий пафос і самореклама не конвертуються, не перетворюються у зарплати, пенсії, якісну і доступну освіту і медицину. Та ж вони і не можуть за визначенням перетворитись у ці речі, які насправді потрібні мільйонам людей.

     Насправді добробут громадян, їх безпека, їх здоров’я можуть бути результатом щоденної, не показушної, не демонстративної, не піарівської, а рутинної, добросовісної, відповідальної праці можновладців, що в парламенті, що й в інших владних інститутах.

     Замість інтриг, метушні, життя від скандалу до скандалу – залізна, монолітна, консолідована воля, помножена на каторжну роботу. Замість чвар, образ і словоблуддя – робота задля людей, наших громадян. І цієї роботи без сумніву вистачить для всіх достойників. Ще одне. 

     Відсутність системності, передбачуваності, спонтанні і фрагментарні ініціативи та дії, (навіть, коли вони робляться з благих міркувань), якась еврістичність за браком логічної хронології та логічної послідовності у прийнятті рішень породжують не тільки постійні аврали, штурмівщину, кавалерійські наскоки, але й формують несерйозне та недовірливе ставлення з боку різних верств суспільства до самого державного управління, до його адекватності сучасним викликам.

     І це є глибинною проблемою. А те, що узгоджені вчора позиції дезавуюються сьогодні, а завтра й просто заперечуються, то ці цикли недоговіроспроможності є лише похідними від неготовності, а, можливо, і просто нездатності осягнути, а відповідно і дотримуватись у своїй діяльності сучасної і ефективної науки – так – саме науки державного управління.

     А звідси – рефлекторне реагування на проблеми і виклики часу, замість своєчасного аналізу, прогнозування, а на їх базі – системної і послідовної стратегії розв’язання в першу чергу соціальних і економічних питань.

     Але ж час плине, нагромаджуються нові гострі проблеми за невирішеністю попередніх.

     Тому на початку чергової сесії Верховної Ради України 6-го скликання Блок Литвина пропонує спільно визначитись з тими не дрібно-кон’юктурними, а насправді доленосними питаннями, що визначатимуть якість життєдіяльності наших громадян.

     І які ми маємо обов’язково розглянути і прийняти відповідні комплексні рішення вже на початку вересня.

     Для прикладу, негайно фахово проаналізувати сумний досвід наших сусідів щодо забезпечення безпеки, в тому числі технологічної безпеки, стратегічних об’єктів. Виснаженість та зношеність багатьох найважливіших об’єктів нашої економіки вимагає реальної та негайної роботи щодо унеможливлення в Україні техногенних катастроф. І ціна питання тут просто величезна.

     Наступне. З метою реальної підтримки села, сільських трударів парламент мав би прийняти закон, який підготувала фракція Блоку Литвина за дорученням Голови Верховної Ради. Те, що до сих пір цей документ ігнорується, може свідчити лише про те, що ті, хто не хоче за нього голосувати, очевидно, перебувають вкупі з тими, хто розраховує, що селяни нікуди не дінуться і будуть змушені продавати зерно за безцінь. Для того, аби подолати кризу в агропромисловій сфері, потрібно, щоб цими питаннями займалися виключно ті люди, які знають, розуміють проблеми села, мають відповідальність і не пов’язані з олігархічними кланами.

     І тут не можна обійти питання щодо реалізації, а точніше – нереалізації закону про пріоритетний розвиток села, який передбачає розвиток соціально-культурної сфери на селі, зокрема сільської медицини.

     Поряд з іншими, комплексний і систематичний підхід до названих найсерйозніших питань сьогодні необхідний як повітря. Бо, образно кажучи, таке повітря необхідне незалежно від політичних сутичок, виборчих кампаній і намальованих рейтингів. Все це минуще і в кращому разі залишиться лише в мемуарах. А ось здорове повітря, здоровий дух здорового суспільного організму обов’язково мусимо забезпечити нащадкам.