Рух у напрямку ЄС або МС – два принципово різних вектори й абсолютно протилежні моделі інтеграції, одну з яких може обрати наша країна. Проте є одна риса, яка ці вектори і моделі об’єднує. Це сподівання, які покладає на інтеграцію – не так важливо, куди саме, адже тут думки людей діляться – наше суспільство. Ми переважно сподіваємося, що підписання Угоди про Асоціацію з ЄС або вступ до Митного союзу принципово змінять наше життя без жодних зусиль, які до цього б доклали саме ми.

Так, у випадку можливого вступу до Митного союзу ми чекаємо, що Росія зробить нам суттєві знижки на імпортований газ. Нашим олігархам це дасть змогу й надалі не модернізувати заводи, не розвивати інфраструктуру, а залишати все як є, екстенсивно використовуючи старі здобутки, отримуючи надвисокі прибутки та все більш міцно сідаючи на «газову голку» і заганяючи економіку в глухий кут. Громадяни ж сподіваються на можливість простіше їздити до Росії на заробітки або в гості до родичів, не маючи проблем із закордонними паспортами та візами. Також є сподівання, що РФ просто «допоможе» нам як «старший брат». Причому якою саме має бути ця допомога, ані пересічні люди, ані небожителі політичного та бізнесового Олімпу, схоже, намагаються не замислюватися, наївно сподіваючись на ману небесну, яку «добрий дядько» має принести нам на блюдечку із блакитним ободочком.

В цілому, приблизно такі ж очікування у суспільства від євроінтеграції. Ми сподіваємося, що європейці прийдуть до нас і самі встановлять прозорі правила в економіці, організують реальний контроль громадян над владою, піднімуть економіку. Громадяни знов-таки чекають можливості вільно і без віз їздити у європейські країни на відпочинок або ж на заробітки. Словом, ми хочемо отримати європейський рівень життя, не докладаючи до цього власних зусиль. Інакше кажучи, існує наївне бажання жити як у Європейському Союзі, продовжуючи працювати і ставитися до життя – як у Радянському...

Детальніше про інтеграційні процеси в Україні читайте в наступному номері газети „Народна”.