Звернення

Голови Верховної Ради України В.М.Литвина

 до учасників засідання Міжпарламентської Ради „Україна-НАТО”

Я маю велику приємність і честь вітати у Верховній Раді України всіх учасників сьогоднішнього засідання і особливо наших гостей – парламентарів з держав-членів НАТО.  Вам належить обговорити питання, довкола яких не вщухають дискусії як в Україні, так і в державах Євро-Атлантики. Упевнений, що мова піде не лише про нові виклики безпеки на євроатлантичному просторі та в глобальному масштабі,  але й про майбутні горизонти НАТО, його стосунки з партнерами до 2020 року, зокрема, про пріоритети у відносинах між Україною і Альянсом.

Скажу відверто, що ми з цікавістю стежимо за дискусією про нову Стратегічну концепцію НАТО, яку Альянс планує ухвалити на лісабонському саміті в листопаді цього року. У мене, як у політика країни-партнера НАТО, виникає чимало питань про майбутнє Альянсу і співпраці України з ним.  Наприклад, наскільки зміст, роль і місія НАТО у майбутнє десятиліття відрізнятиметься від спрощеної формули її першого Генерального секретаря лорда Ісмея: «НАТО гарантує присутність США, відсутність Росії і непомітність Німеччини»?

Тим більше що згідно з новою зовнішньополітичною доктриною Росії, головні загрози для неї полягають у розширенні НАТО, а його зусилля трактуються як намагання «прийняти на себе глобальні функції, що будуть здійснюватися у порушення норм міжнародного права». Іншими загрозами, згідно з цією доктриною, є збільшення іноземних, тобто американських, військ у державах, що межують з Росією, стратегічна ПРО, яка «підриває глобальну стабільність та порушує усталений баланс сил у ракетно-ядерній сфері».

Оскільки НАТО визнає «мінімальну імовірність загрози прямого військового удару по своїх кордонах», виникає питання, наскільки зіставні  три нові головні нетрадиційні загрози - ракетний напад, терористичні удари і кібернапад - з гігантським оборонним потенціалом і глобальною присутністю НАТО? Що буде після Афганістану? Чому кількість населення, яке скептично ставиться до ролі НАТО, збільшується у всьому світі?  В Україні, наприклад, де з 1997 року працює Центр інформації і документації НАТО, регулярні опити громадської думки реєструють двократне зростання опонентів Альянсу за минулі 10 років!

Тому не дивно, що під пресом громадської думки Президент України вніс до проекту Закону про засади внутрішньої і зовнішньої політики концепцію «позаблокового статусу держави».  Її суть полягає в неучасті у всіх військово-політичних союзах і в конструктивній співпраці з НАТО і іншими блоками з проблем, що становлять взаємний інтерес.  Розуміючи в принципі аргументи Президента України і багатьох українських політиків, які орієнтуються на настрої виборців, особисто я, проте, не належу до прибічників законодавчого закріплення принципу позаблоковості України. 

Я вважаю, що нам не слід «увічнювати» цей принцип, бо життя не стоїть на місці, а співвідношення і розстановка сил у світі невпинно змінюється.  Ми повинні уникнути циклічності у зміні курсу, з чим Україна зіткнулася у недавньому минулому, коли зовнішньополітичним пріоритетом був проголошений курс на євроатлантичну інтеграцію, що був швидко списаний до архіву. У доктринальних сферах такої ваги та чутливості неприпустимо жонглювати геополітичними формулюваннями під плинні настрої політиків і, навіть, населення. Мене критикують за такий підхід, звинувачують у відсутності послідовності.  Разом з тим, я якраз належу до тих людей, які демонструють послідовність, виходячи з інтересів країни. Бо, на мій погляд, Україна повинна ретельніше придивитися до політики і практичних дій у сфері оборони і безпеки, якої дотримується група шести нейтральних держав в рамках Європейського Союзу. І відповідним чином діяти, стверджуючи нейтральний статус країни. Така позиція укладалася б у геополітичну логіку XXI століття, звільненого від протистояння блоків, і відповідала би генеральній політичній лінії на європейську інтеграцію України.

Дуже важливо, що дискусія по такій складній і чутливій темі в Україні перейшла в спокійне річище без політичного надриву і політиканства, без розхитування «державного човна» і апеляції до  «вулиці».  Сьогодні характерною рисою внутрішньополітичного життя України стала планомірна консолідація зусиль всіх гілок влади з метою прискорити широкомасштабні демократичні і ґрунтовні економічні реформи, які позитивно позначаться на добробуті наших людей.

На мою думку, нам вкрай важливо зберегти, закріпити і примножити такі цінності, як свобода слова, демократичні засади організації нашого життя, і водночас привнести демократію у широкому розумінні цього слова у наше економічне життя, щоб кожна людина мала можливість реалізувати свій потенціал.

Ми бачимо, що такі дії виконавчої і законодавчої влади в Україні знаходять підтримку парламентів і урядів інших країн.  Відкритість і передбачуваність українській владі створюють необхідний ґрунт для налагодження прагматичної взаємодії з нашими ключовими зовнішньополітичними партнерами, в тому числі у рамках парламентського виміру.

Саме ці політичні принципи покладені в основу нашого партнерства з НАТО, яке, на мою думку, має три важливі складові.

По-перше, Україна, як велика європейська держава, не може залишатися осторонь широкомасштабної співпраці на євроатлантичному просторі, зокрема, процесу розробки і створення нової архітектури європейської безпеки.

Сьогодні, коли стосунки між Україною і НАТО звільнилися від зайвої політизації, ми можемо зосередитися на послідовній реалізації досягнутих домовленостей і використати весь інструментарій відносин між Україною і Організацією Північноатлантичного договору, визначений Хартією про особливе партнерство і Декларацією про її доповнення.

Запевняю, що Україна і надалі залишатиметься надійним партнером НАТО і неухильно дотримуватиметься принципів послідовності та прогнозованості своєї зовнішньої політики.

По-друге, співпраця з НАТО є важливим інструментом перебудови України як сильної, демократичної та економічно розвиненої держави.  Річну національну програму нашої співпраці на 2010 рік та нещодавно затверджений Урядом план заходів щодо її виконання можна без перебільшення назвати конкретною «дорожньою картою» розбудови саме такого суспільства і такої держави.

Найкращим прикладом загальнодержавної доцільності співпраці України з НАТО є взаємодія з Альянсом у таких невоєнних галузях, як планомірне розв’язання політичних, економічних і ресурсних питань, що сприятиме вирішенню невідкладних потреб державного розвитку, реформуванню оборонного і безпекового секторів, боротьбі з корупцією, виведенню на новий рівень співпраці у галузі освіти і науки.  Не слід також забувати і про високий рівень довіри і взаємодопомоги, який склався між Україною і НАТО, зокрема, у подоланні наслідків надзвичайних ситуацій та техногенних катастроф в Україні та інших державах євроатлантичного простору.

По-третє, Україна, як важливий контрибутор міжнародних зусиль в подоланні глобальних безпекових викликів вже давно зарекомендувала себе як надійний партнер НАТО.

Нагадаю, що Україна залишається єдиною державою-партнером НАТО, що бере участь майже у всіх основних поточних миротворчих місіях під проводом Альянсу.

На завершення вважаю за необхідне звернути вашу увагу на кардинальну роль Верховної Ради України в розвитку співробітництва нашої держави з НАТО. Навіть побіжне ознайомлення з Планом заходів виконання цьогорічної національної програми «Україна-НАТО» вражає масштабами і обсягами завдань, що постають перед українським парламентом задля законодавчого забезпечення успіху нашої співпраці. Ще раз підкреслю: ці завдання мають навіть не стільки двосторонній характер співпраці з Альянсом, скільки загальнодержавний, ціннісний зміст, що гарантуватиме цивілізаційну трансформацію України.  Ухваливши недавно Закон „Про схвалення рішення Президента України про допуск підрозділів збройних сил інших держав на територію України в 2010 році для участі у багатонаціональних військових навчаннях”, ми зробили лише перший парламентський крок у визначенні і реалізації пріоритетних напрямів та глибини взаємодії між Україною і НАТО на сучасному етапі.

НАТО переосмислює своє місце і роль в глобальному світовому порядку XXI-го століття, визначає нові підходи в рамках розробки нової Стратегічної концепції Альянсу.  Одночасно ми, в Україні, також дали старт важливим процесам оптимізації принципів внутрішньої і зовнішньої політики. Тому я певен, що дискусії, які відбудуться в ході нинішнього засідання в стінах Верховної Ради, слугуватимуть пошуку відповідей на виклики, що стоять сьогодні перед міжнародною спільнотою у галузі безпеки, сприятимуть зміцненню атмосфери взаємної довіри і прагматичного співробітництва як між Україною та НАТО, так і в стосунках України з державами, які ви представляєте.

Ще раз наголошую, що я радий тому, що ви сьогодні тут, у Верховній Раді України, що у вас буде можливість для плідних дискусій, насамперед для діалогу, а також для того, щоб отримати позитивні враження від України.

На останньому вважаю за необхідне наголосити особливо, оскільки українські політики мають властивість у першу чергу і насамперед говорити виключно про негатив. Але ви бачите, що Україна, люди живуть і вирішують ті проблеми, які перед ними постають, і тому головне завдання для української влади – як мінімум, не заважати людям організовувати своє життя, як максимум – створювати сприятливі умови для того, щоб ми почували себе європейцями не лише географічно, але й за стандартами організації нашого життя. Тобто фактично. Я переконаний, що в Україні є для цього всі можливості. Особливо якщо враховувати, що ми відчуваємо дружнє ставлення до України, у тому числі, з вашого боку, і відчуваємо ваше бажання вибудовувати співпрацю так, щоб від цього виграла кожна країна та весь світ, який є, на превеликий жаль, неспокійним.