Сьомого лютого країна зробила свій вибір. Для декого цей вибір асоціювався із крахом помаранчевих ілюзій. Для тих, хто у 2004 році стояв по інший бік майстерно збудованих проектувальниками політики барикад – це, можливо, справедливий фінал.

     Сьогодні всіх більше цікавить, якою буде наша країна через п’ять, десять, двадцять років. І цікаво не тільки нам, а й нашим європейським сусідам. Позаяк для євроатлантичної спільноти Україна це, у першу чергу, держава, яка відділяє один від одного Європейський Союз-НАТО і Росію – геополітичні полюси, які сповідують діаметрально протилежні підходи до врядування. Саме тому найбільш цікавими для них є відповіді на низку ключових питань: яким чином потенційні зміни у підходах України до Москви вплинуть на відносини Києва і Заходу та який вплив матимуть результати президентських виборів на хід реформ в Україні?

Між „м’якою владою” Москви та європейською перспективою

     Одне із провідних інформаційних агентств Китаю Xinhua у своїй статті „Новий Президент України: він чи вона?” від 4 лютого зазначає, що розташована у самому серці Євразії Україна має стратегічне значення як для Росії, так і для США. Україна розглядається США як ключ до створення Балто-Чорноморсько-Каспійського кола, що має на меті вичавити російську сферу впливу з регіону. Посилаючись на думку аналітиків, агентство припускає, що новий президент України буде намагатися поліпшити відносини з Росією, плутаючи карти у політичній грі Росії та Сполучених Штатів. „Обидва, Янукович і Тимошенко, включили до свого плану проведення виборів питання поліпшення відносин із Росією. Після краху прозахідного українського лідера Ющенка на виборах у першому раунді, Росія поспішила заповнити давно вакантну посаду свого посла в Україні, відправивши Михайла Зурабова в Київ. Сполучені Штати, зі свого боку, не хочуть поступатися впливом на Україну і заграють із кандидатами у президенти. Посол США в Україні Джон Теффт пообіцяв, що США будуть продовжувати надавати підтримку цій країні і немає значення, хто стане новим президентом” – пише видання. Тому і не дивно, що авторитетний американський „Christian Science Monitor” у своїй публікації „Україна напружилася в очікуванні завершення поєдинку” використовує більш категоричну риторику стверджуючи: „в Україні між двома давніми суперниками – Юлією Тимошенко та Віктором Януковичем – назріває битва епічного масштабу. Нагорода є досить сумнівною: право очолювати країну зі спустошеною економікою, позбавлену політичних ілюзій, а також глибоко розколоту на російськомовний, промосковськи налаштований схід і більш схильний до націоналізму та орієнтований на Європу захід... З відходом Ющенка у тінь, можливо, ослабнуть усі геополітичні тертя між сходом і заходом, що усуває внутрішньополітичні тертя у країні, і суперники зможуть зайнятися економічною кризою, незнищенною корупцією та статусом російської мови, якою говорить близько третини жителів України”.

     Британська аналітична інституція „Open democracy” у недавній публікації „Роль Європи у втраті України”, аналізуючи причини провалу „помаранчевої революції”, займає більш виважену позицію: „Існує причина, через яку «помаранчева революція», яка так ефектно привела до влади Віктора Ющенка, згасла, так до кінця і не розгорівшись. Це сталося тому, що Україна стала некерованою. Президентські вибори, які призвели до революції, відбулися в 2004-2005 році, парламентські вибори були призначені у 2006 році, а потім дострокові парламентські вибори були проведені в 2007 році. Цей надлишок виборів показовий... У будь-якому разі Київ як і раніше забруднений... «віртуальною політикою»: вільні і справедливі вибори відбуваються в країні регулярно, і це, безсумнівно, значне досягнення. Однак у всьому іншому – від здатності уряду провадити свою політику в життя до якості суспільних послуг та рівня корупції – Україна як і раніше турбує спостерігачів”.

Підвищуючи якість державного управління

     Не зважаючи на широкий спектр оцінок скромних п’ятирічних досягнень нашої держави, спільним для всіх геополітичних акторів є бажання бачити Україну, якщо не процвітаючою, то принаймні стабільною державою. Так, відомий американський „Bloomberg” у статті „Перемога Януковича на президентських виборах може продовжити політичне протистояння в Україні” від 5 лютого акцентує увагу зовсім не на особливостях біографії останнього. Говориться про більш прагматичні речі: „Немає значення, Юлія Тимошенко чи Віктор Янукович перемагає на президентських виборах в Україні. Україні просто необхідно стати керованою. В останні п'ять місяців український парламент не зміг затвердити бюджет і збільшив, а не скоротив соціальні витрати, як того вимагає Міжнародний валютний фонд, щоб претендувати на отримання кредитування. Опозиційні сили погіршували ситуацію тим, що постійно блокували роботу зібрання... Що зараз важливо, так це стабільність парламенту для виконання необхідних реформ... Кожна затримка на один день або тиждень створює великі ризики для України.” Посилаючись на аналітика із стратегічного аналізу ринків, одного із провідних лондонських банків, видання зазначає: "Пауза для проведення парламентських виборів обов'язково буде розглядатися як негативна подія, оскільки буде зупинено процес прийняття державно-управлінських рішень... такого роду події зачіпають такі аспекти, як боргова динаміка, сприйняття ризиків іноземними інвесторами, прогрес у порядку проведення приватизації". Водночас відома „The Japan Times” у публікації „Недільні ставки в Україні” подає більш оптимістичну точку зору: „Торік у вересні світ стояв на межі глобальної фінансової кризи. Протягом року уряд послідовно виступав за збереження міжнародної стабільності, навіть якщо це означало прийняття непопулярних політичних рішень удома. У дні кризи уряд вів переговори із Міжнародним валютним фондом для отримання кредиту, щоб підтримати економіку України, і досяг угоди з майже рекордною швидкістю, попри внутрішні політичні чвари”.