23 травня в автокатастрофі між селами Куровичі та Печенія Золочівського району Львівської області загинув український мистецтвознавець, директор Львівської галереї мистецтв, академік Української академії мистецтв, Герой України, лауреат Національної премії імені Тараса Шевченка, заслужений працівник культури України та Польщі, президент Українського національного комітету Міжнародної ради музеїв Борис Возницький.

Бориса Григоровича Возницького називають «ангелом-охоронцем» українських музеїв та замків, пам'яток культури українського народу. Починаючи з шістдесятих років минулого століття він збирав і зберігав від руйнування пам'ятки культури, створював нові експозиції, знаходив гроші для порятунку архітектурних шедеврів. Саме Возницький відкрив світові ім'я українського мікеланджело - Іоана Пінзеля.  

Народився Борис Возницький 16 квітня 1926 року в с. Ульбарів, Волинського воєводства - тепер Дубенський район на Рівненщині. Закінчив Академію мистецтв у Ленінграді, де навчався на факультеті історії мистецтва. Протягом 1960–1962 рр. працював заступником директора Музею українського мистецтва у Львові. Згодом призначений на посаду директора Львівської картинної галереї, на якій перебував до смерті. Активна охоронна діяльність Возницького розпочалася у 1960-ті роки. Якраз тоді розпочалася нова хвиля руйнацій церков і соборів, пам'яток культури нашого народу. Маючи в розпорядженні вантажівки, він зі співробітниками обстежував покинуті собори бароко, занедбані каплиці, покинуті цвинтарі. За неповними підрахунками Борис Григорович та його співробітники врятували близько 36 000 витворів мистецтва, серед яких гобелени, меблі, картини, вівтарі, мармурові і дерев'яні скульптури, предмети ужиткового мистецтва тощо.

 Ось що розповідав Борис Возницький під час святкування 100-річчя Львівської галереї мистецтв:

 - Коли я заступив на цю посаду, у нас було 11 тисяч експонатів. Зараз — близько 60 тисяч. Я майже в шість разів збільшив фонди галереї, причому не якимись випадковими експонатами… На той час у Львівській області було закрито 500 католицьких костелів і 800 церков. Скрізь були склади. Оперний театр дав нам списану вантажівку, мені особисто товариш із Москви подарував мотоцикл, і ми вирушили в експедиції, під час яких зібрали 15 тисяч предметів і створили велику колекцію творів національного мистецтва — близько тисячі портретів і близько 2 тисяч ікон. Жоден музей Європи не похвалиться тисячею регіональних портретів! Наприклад, Париж не має тисячі паризьких портретів XVI—XVIII століття. У них, звичайно, є багато портретів, але — зі всієї Франції. А ми маємо намальовані саме у Львові. Це рідкісна колекція. Під час революції яке було гасло? Мир халупам — війна палацам. Отож усе палили, нищили, в тім числі й меблі. А ми назбирали дві з половиною тисячі меблів ХІХ століття. Дехто навіть сміявся: «Возницький, нащо ти ті меблі збираєш?». А тепер уже ніхто не кепкує, бо вони заповнюють наші замки, музеї. І це була велика справа, яка вирішила подальше існування галереї, — ідеться про близько 20 тис. експонатів, які потрапили до нас під час експедицій. А ще їздили і в Тернопільську, і в Івано-Франківську області. Спочатку все звозили і складували, а коли побачили, що експонатів достатньо, вирішили їх виставляти. Отак і започаткувалися нові музеї — їх тоді відкрили чотирнадцять. Те саме стосується і книжок. Ми навіть знайшли одне дофедоровське видання. Раніше всі вважали Федорова першодрукарем — і українським, і російським. Але навіть на надгробку написано: «Иван Федорович, москвитин, друкар книг, пред тем невиданных, возобновил друкарство занедбанное», що ми й спромоглися довести. Привезли близько 10 тис. стародруків і створили Музей книги. Маємо багато предметів національного мистецтва. На базі Олеського замку відкрили музей регіонального мистецтва наших теренів ХІV—XVIII століття. На чотириметровій П’ятничанській вежі побачили готичне склепіння, почали вивчати, а це, виявляється, XIV століття. Ми вежу відреставрували, зараз там Музей оборонної архітектури України XIV століття. Знайшли й ікону, де є напис, що її зробив єпископ Йосип Виговський. А це внук гетьмана Івана Виговського. Потім надибали двері церкви, яку побудував Іван Виговський. Уже в тому селі, де двері знайшли, почали досліджувати: виявляється, він там жив, туди ж його після розстрілу поляками привезли мертвим. Там і дружина його лежить…

Борису Возницькому належить ідея створення музею у відновленому Олеському замку. Тут відділ Львівської галереї мистецтв. За його ініціативи стародавні замки Галичини Олеський, Золочівський, Підгорецький та Свірзький були об'єднані у так звану «Золоту підкову».

Завдяки Возницькому сучасникам стало відоме ім'я українського Мікеланджело — скульптора Йоана Георга Пінзеля. Борис Григорович багато зробив для комплектування фондів палацу Розумовського в місті Батурин, що став добре оснащеним експонатами музеєм на Сході України. Він займався відновленням оборонної башти в П'ятничанах, збереженням Бернардинського костьолу у Львові, реставрацією каплиці Боїмів.

„З глибоким сумом сприйняв звістку про трагічну смерть Бориса Григоровича Возницького. Його рятівну діяльність не можна ні з чим порівняти. Він врятував для нас та наших нащадків безліч шедеврів — від ікон до палаців. Заснував низку музеїв. Його найбільшою мрією було встигнути зробити якомога більше пам’яток, подоводити до ладу всі наші замки. Вірю в те, що його колеги та послідовники підхоплять естафету самовідданої та наполегливої праці Великої людини, збережуть відновлені раритети та збільшать безцінний спадок його напрацювань. Світлий образ його та добрі справи назавжди збережуться в наших серцях, а  полум’яне і саможертовне життя, принесене на вівтар служіння рідному народові, залишиться  прикладом для усіх нащадків”, - зазначив голова Львівської обласної організації Народної Партії Богдан Іщук.

 Мілана ЗЛАТОВІЧ