З прийняттям мовного закону в
українському суспільстві гостро постало питання: бути чи не бути не лише
українській мові, але й культурі загалом. Мова – це не стала
субстанція. Вона як живе дерево, що росте, квітне, приносить плоди,
змінюється, дістаючи поживні речовини з кореня. І якщо наші сучасники
уникатимуть спілкуватися українською мовою, то їхні нащадки навряд чи
згадають, якою була мова на їхній рідній землі. Крім того, педагог
Василь Сухомлинський зауважує: „Той, хто цурається рідної мови, засуджує
себе на злиденність душі…"
Упродовж багатьох століть наш народ
оберігав та плекав рідне слово, всупереч заборонам та цькуванням,
репресіям та погрозам. Нині, маючи за плечима 20 років Незалежності
України, знову, як колись, актуальним стало мовне питання. Народові
знову доводиться не лише змагатися за мову, але й відстоювати право,
надане від народження кожній людині – право говорити мовою тієї країни, в
якій ти народився. Українська мова зачаровує усіх своєю мелодійністю.
Промовляння найпростіших слів дарує насолоду слухачу. На чужині
українське слово набуває особливої значущості, адже кожне промовляння
асоціюється та нагадує батьківську хату.
- Сьогодення показує, що мовне питання
не стоїть „на часі”. Ми маємо вирішити чимало загальніших питання, як от
соціально-економічних, - каже Мізерник Іван Дмитрович, перший заступник
голови Львівської обласної організації Народної Партії, член виконкому
Львівської обласної організації Народної Партії, голова Дрогобицької
районної партійної організації Народної Партії, заступник голови
Дрогобицької райдержадміністрації з питань АПК. І продовжує: - Я не бачу
жодних утисків ані державної мови, ані мов меншин. Законом України про
національні меншини передбачено державні гарантії всім національним
меншинам права на користування і навчання рідною мовою чи вивчення
рідної мови в державних навчальних закладах або через національні
культурні товариства, розвиток національних культурних традицій,
використання національної символіки, відзначення національних свят,
сповідування своєї релігії, задоволення потреб у літературі, мистецтві,
засобах масової інформації, створення національних культурних і
навчальних закладів та будь-яку іншу діяльність, що не суперечить
чинному законодавству. Європейська хартія регіональних мов, ратифікована
Україною, переслідує мету - «захист і розвиток історичних регіональних
мов і мов національних меншин у Європі». Наскільки мені відомо,
нацменшини в Україні спілкуються рідною мовою, мають свої видавництва,
друкують книжки, випускають газети. І ніхто їм не перешкоджає в цьому.
За словами Івана Дмитровича, він може
навести багато прикладів із життя, коли молоді родини виїздять за кордон
працювати: до Італії, Іспанії, Португалії тощо. Пояснює:
- Своїх дітей вони віддають до тамтешніх
шкіл, в яких ті вивчають принаймні дві іноземні мови, а вдома
продовжують спілкуватися українською. Нічого поганого в цьому немає. На
моє переконання, в Україні не слід було припиняти вивчення російської
мови в школах, тому що нею можна розмовляти з громадянами багатьох
держав колишнього Радянського Союзу, держав Європи колишнього
соціалістичного табору. Гадаю, що нікому ще не зашкодило знання кількох
мов, і нікому не слід обмежуватися виключно рідною.
Мілана Златовіч,
прес-секретар Львівської обласної організації
Народної Партії
|
