Тема запровадження ринку землі в Україні зараз дуже актуальна і викликає значний інтерес суспільства. Тож про можливі наслідки для українців розмовляємо із першим заступником голови Львівської обласної організації Народної Партії, заступником голови Дрогобицької райдержадміністрації Іваном МІЗЕРНИКОМ.

- Іване Дмитровичу, як Ви оцінюєте таку спішну спробу запровадження ринку земель сільськогосподарського призначення в країні з високим рівнем корупції?

- Земельна реформа в Україні розпочалася 20 років тому і є одним із найважливіших заходів у суспільному житті мільйонів громадян країни.

Основним принципом реформування стало подолання монополії держави на земельну власність і встановлення багатосуб’єктного права власності на землю. Спроби провести земельну реформу велися у минулі роки. Однак усі вони були непослідовними і несистемними, а тому конкретних відчутних результатів, передусім для селян не принесли.

Продаж землі не повинен перетворитися на махінації. Особливо у нинішній час, коли питання використання землі та право власності на неї дотепер не мають чіткого визначення. Тож існують небезпідставні побоювання, що відбудеться скуповування значних площ сільськогосподарського призначення фінансово-промисловими групами і це призведе до обезземелення селян та утворення «латифундій» латиноамериканського типу з найманими працівниками.

Також існують ризики відчуження селянами земельних ділянок сільськогосподарського призначення за ціною, що є істотно нижчою за економічно обґрунтовану. Хвилює і неконтрольована зміна цільового призначення та урбанізація сільськогосподарських земель.

Ризики можуть бути кардинально зменшені за умови використання державою усіх важелів, передбачених діючим Законом України «Про захист економічної конкуренції», проектом закону України «Про ринок земель». Ними, зокрема, встановлені обмеження щодо максимальної граничної площі земельних ділянок, які можуть перебувати у приватній власності однієї особи для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, та заборона набуття іноземцями у власність земель сільськогосподарського призначення.

Земельне законодавство Європи щодо власності на орну землю побудоване на недопущенні створення великих латифундій, на обмеженні як вільного обігу (купівлі-продажу) ріллі, так і концентрації великих масивів землі в одних руках. А в нас дотепер остаточно не створений реєстр землі, а розмови про створення Земельного іпотечного банку так і залишилися розмовами. Державний земельний банк мав би викупляти землю за ціною, не нижчою за ринкову, а початковий актив земельного банку мала б становити невитребувана частина земельних паїв.

Водночас відсутність легального способу зміни власника земельних паїв призвела до тінізації ринку землі. Тому багато політиків та фахівців виступають проти запровадження безконтрольного ринку землі в країні та ставлять під сумнів ефективність впровадження земельної реформи.

Давно назріла потреба знайти справедливий підхід до справи та прийняти зрозумілі людям рішення, які би забезпечили перспективу розвитку нашій країні.

- Чи мають шанс отримати свою частку в секторі земель дрібні агрогосподарники? Як уникнути спекуляції землею?

- Зміни земельних відносин упродовж історії людства завжди відбувалися з великими труднощами. Земельне питання постійно було одним із найважливіших в історії імперії і країн. Шляхи його вирішення визначали долю держав і цивілізації.

Сьогоднішні методи земельної реформи в Україні не є остаточним вирішенням проблеми, а лише перенесенням її на майбутнє. Земля стала серйозним випробуванням для влади. Як не прикро про це говорити, сьогодні знівельований до нуля престиж праці хлібороба.

В Україні свого часу однією з головних цілей реформи проголосили створення класу землевласників, які житимуть із ренти, продажу й перепродажу землі. Виходить, ніби найбільшим благом є торгівля землею, а не праця на ній.

Сьогодні головне завдання сус-пільства – збереження класу дрібних землевласників, які можуть стабілізувати політичну систему держави.

Під ринком землі ми розуміємо стабільність прав власності, можливість передання їх від однієї особи до іншої, відповідність цін за землю її справжній вартості. Ринок землі розширює альтернативу її використання. Землю при цьому можна використовувати для ведення сільського господарства, продати, здати в оренду, подарувати чи успадкувати, віддати як заставу під кредит. Адже аграрна реформа у сфері юридичної власності передусім означає зміни у землекористуванні, землеволодінні, землерозпорядженні.

Саме сімейні ферми, дрібні і малі сільськогосподарські підприємства орієнтуються на внутрішні ринки і виробляють традиційну продукцію для споживання, підтримують життя на селі, сільський уклад. Тому не можна їх позбавити права на власність чи оренду земельних ділянок, на яких вони будуть працювати. Державна підтримка має бути сконцентрована тільки на дрібних малих і середніх сільськогосподарських підприємствах, оскільки саме вони частково вирішують соціальну проблему зайнятості.

За даними сільськогосподарського перепису Канади, одного з лідерів світового сільського господарства, для того, щоби фермер мав такі ж доходи, як 30 років тому, зараз із кожного гектара потрібно отримати утричі більше прибутків. Фермерів, молодших за 35 років, у цій сільськогосподарській країні менше 9,1 відсотка.

При удосконаленні земельного законодавства необхідно створити інформаційну базу орендарів земельних ділянок, сільськогосподарських угідь, стану їхніх розрахунків із орендодавцями, бюджетом, вказувати не тільки назви фірм, товариств, агрохолдингів, транснаціональних компаній, але й їхніх власників, місце реєстрації. Таку базу даних слід щонайменше двічі на рік висвітлювати у динаміці змін показників.

Протистояти спекуляції можна за допомогою публічності. Відкрите озвучення цього питання матиме серйозні позитивні наслідки для аграрного сектора і викличе позитивний відгук на селі і в суспільстві загалом.

- Якою сьогодні є ситуація щодо запровадження ринку землі?

-Перебіг і наслідки аграрної реформи потребують зваженого, неупередженого й відповідального аналізу, а не лише емоційної популістської оцінки. Розвиток земельних відносин в Україні відбувався суперечливо й неоднозначно і на нього мають вплив багато факторів: недооцінка змісту складності масштабів і специфіки земельних перетворень; звуження попервах предмета земельної реформи до сільськогосподарської галузі, а в двотисячні роки – до правових відносин; надмірна політизація земельного питання (питання приватної власності, купівлі-продажу земельних ділянок); незавершеність і невпорядкованість земельного законодавства, неузгодженість із цивільним, природоохоронним і господарським законодавством; недосконалість системи державного управління земельними ресурсами.

В Україні дуже непросто формувався такий новий ринковий тип землекористування, як оренда. Закордонний досвід приживався повільно. А гострі політичні дискусії велися насамперед щодо наслідків можливого продажу землі.

- Які законодавчі акти були прийняті Верховною Радою України для врегулювання земельних відносин?

- Уведення та продовження кілька разів поспіль мораторію на купівлю-продаж землі Верховною Радою України було об’єктивно вимушеним кроком із огляду на проблеми, які потребували часу і ресурсів для їхнього вирішення. Це: розмежування земель державної і комунальної власності та сільськогосподарського призначення; проведення кадастру та зонування сільських територій; проведення адміністративно-територіальної реформи; визначення меж міст і сіл.

За словами голови Верховної Ради, впродовж часів незалежності Україна отримала 37 законів і 86 змін до законів із земельних питань, у т.ч. до Земельного кодексу – 48, до Закону «Про оренду землі» – 22, 64 постанови Верховної Ради України, 178 указів Президента України, 84 постанови КМУ і 758 відомчих актів.

Хочу підтримати думку народного депутата України Катерини Ващук, яка наполягає на розгляді земельної проблеми не тільки в площині економічних категорій, а й усвідомленні, що такі поняття, як «земля», «село» входять до генетичного коду українців і визначають їхню етнічну сутність.

- Якими є роль і місце селянина у сучасних земельних ринкових відносинах? Чи є надія на подальше ефективне господарювання? 

- У Дрогобицькому районі понад 17 тисяч осіб є власниками або спадкоємцями земельних паїв, а це майже 28 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь. Усі сьогодні хапаються за голову: в районі не обробляють третину земель! Але ця земля є власністю людей. Чому не обробляють? Тому що не мають матеріально-технічного забезпечення, мотивації до праці. Однак це лише один із аспектів проблеми. Другий – все одно усі власники землю обробляти не будуть. Словом, далеко не всі, кому належать земельні ділянки, будуть на них ефективно працювати. Паї в оренду мають брати фахівці і для них треба створювати сприятливу податкову систему, врегулювати до кінця земельне законодавство, взаємовідносини орендаря з власником. Уже сьогодні є чимало прикладів успішного ведення господарства на умовах оренди землі, яку роками не обробляли.

Ми йдемо до Європейської спільноти. Виробництво має бути конкурентоздатним, а любительське ведення сільського господарства в ринкових умовах із кожним роком буде зменшуватися.

Сьогодні в Україні склалася парадоксальна ситуація: в державі визнана приватна власність, існують об’єкти нерухомого майна (в т.ч. і приватна власність на землю), діє тіньовий ринок землі, однак ні кадастру, ні реєстру, який би гарантував право власності, нема. Назріла необхідність прийняття Законів щодо врегулювання земельних відносин, які б забезпечували публічний доступ до системи реєстрації прав на землю, ефективність механізму державного управління земельними ресурсами для раціонального використання та охорони земель. Селянин, як власник земельної ділянки, повинен мати законом захищене право вільно розпоряджатися цією ділянкою. Але, разом із тим, виникає запитання: чи фінансово спроможний аграрій для розширення своєї господарки придбати додаткову земельну ділянку?

Головним завданням сьогодні вважаю залучення серйозних інвесторів у сільське господарство. Дрогобицький район є привабливою зоною у сфері оздоровлення, відпочинку та зеленого туризму, оскільки третина району розташована у гірській місцевості. При таких умовах пріоритетним є розвиток галузі тваринництва. На сьогодні напрацьовано кілька проектів розвитку на Дрогобиччині галузевої спеціалізації. Це, наприклад, молочне тваринництво, вівчарство, а також садівництво та ягідництво.

Прес-служба Львівської обласної

організації Народної Партії