Останні кілька тижнів тема цивілізаційного вибору України домінує в інформаційно-аналітичних програмах електронних та на шпальтах друкованих ЗМІ Росії. Такої кількості агітпропівського матеріалу сусідньої держави ми, здається, не бачили з часів президентства Віктора Ющенка. Часто це нагадує звичайнісіньку істерику, коли відомі й не дуже аналітики компенсують відсутність логічних аргументів неконтрольованим виливом емоцій. Але, перефразовуючи класика, взаємини між державами мають грунтуватися, насамперед, на інтересах. Цікаво, як вибудовувати конструктивні взаємини на взаємовигідних інтересах після того, як одна сторона огульно розгорнула проти іншої, зокрема, інформаційну війну, звинувачуючи в усіх мислимих і немислимих гріхах? Про це і не тільки – інтерв’ю з відомим фахівцем у галузі конфліктології та інформаційних воєн, професором Національної академії державного управління при Президентові України та Маріупольського держаного університету Георгієм Почепцовим.    

 - Георгію Георгійовичу, чи не здається вам, що останнім часом поняття „інформвійна” починає сприйматися не лише як пропагандистське доповнення до інших (воєнних, торговельних та ін.) протистоянь, а як щось самостійне, що може стати першопричиною, таким собі „збудником” інших конфліктів? Це природний процес в інформаційному суспільстві?

 – Збільшується вага інформаційних "м'язів", тому їх починають використовувати частіше. З іншого боку, якщо в середньому людина сидить перед телевізором по чотири години на день, то це теж повинно бути якимось чином задіяно. Бізнес у вигляді реклами не виходить із нашого телевізора, а політиці стає замало лише новин. Навіть термін "інформаційні війна" існує тільки серед журналістів, військовий термін зовсім інший - "інформаційні операції", бо він дозволяє займатися "війною" і в мирний час.

 -         Чи виправдала остання інформвійна Росії проти України очікування її організаторів? Інакше кажучи, чи є „плюси” цієї кампанії більшими, ніж „мінуси” (дискредитація своєї країни як примітивного маніпулятора) в очах не лише українців, а й світової спільноти?

 – Росія стосовно впливів на пострадянський простір має багато переваг. Серед них: широке знання російської мови, спільна в минулому історія і культура, російські телеканали в кожній квартирі, де є телевізор. 

Інформаційна кампанія завжди налаштована на подальші зміни в фізичному просторі. Газова війна, наприклад, мала на меті підписання потрібного договору.

 - Цікаво, як після таких звинувачень на адресу України (краде газ, зрадниця, дівчина за викликом між Європою, Америкою та Росією та ін.) вибудовувати конструктивні, а головне – щирі взаємини на основі взаємоповаги та усвідомлення права іншого на власне бачення свого місця в системі міжнародних організацій?

 – Ви ставите запитання мовою людських взаємин, а не політики чи бізнесу. Населення інерційно ще буде тримати відчуття несправедливості, а урядовці все швидко забудуть, бо вони на роботі, і нещодавня боротьба була для них лише частиною роботи. Це бюрократичне "грюкання по столу", тільки на рівні держав.

 - Невже, як кажуть у Росії, „піпл усе „схаває” і в нас, і в них?

 – Те, що відбувається на телеекранах, відрізняється від нашого життя. Через тиждень на екранах виникнуть нові проблеми, аварії чи тайфуни, ми  обговорюватимемо саме їх. Відключення гарячої води в нашій оселі, яке періодично відбувається, теж є  не менш важливою проблемою нашого буття. 

 Повний текст інтерв”ю читайте в наступному номері газети „Народна”.