Одразу після оголошення підсумків екзит-полів, у неділю, коли вже закрились виборчі дільниці, у штабі «регіоналів» запанувала така ейфорія, ніби вони вже подолали усі кризи і вивели Україну у десятку держав — світових лідерів. Не приховував свого задоволення сам переможець, ніби нова копійка сяяла його говірлива заступниця Ганна Герман, вправлявся у красномовстві перед журналістами начштабу Борис Колесников… Одним словом, святкування «перемоги» почалося.

     Натомість у штабі «біло-сердечних» довго не могли оговтатись від шоку — такого фіаско вони, вочевидь, не очікували. Згодом керівник їхнього виборчого штабу О.Турчинов, з’явившись перед представниками ЗМІ, заявив не назвавши конкретно жодного факту, що вони битимуться за кожен протокол, за кожен голос. Усім стало зрозуміло — якщо остаточні результати другого туру будуть не на користь Ю.Тимошенко, вона їх не визнає.

      А коли за остаточним підрахунком голосів розрив між обома кандидатами зріс до 3,48%, Юлина команда остаточно прийшла у стан нервозності, злості й агресії. Ну ні як не може леді Ю. примиритися з тим, що таке омріяне, здавалось б, таке близьке президентство вислизає з її тендітних ручок. А люди ж так люблять її солом’яну косу, так милуються її ошатним вбранням і, розкривши роти, мало не зі сльозами на очах слухають її дзвінкий голосочок… Це — як у тій пісні: «А счастье было так близко, так возможно…»

     В той час, коли В.Янукович, призвичаївшись до статусу переможця, закликає до примирення, порозуміння і злагоди, Ю.Тимошенко істерично проголошує продовження війни. Пригадались оці єсенінські рядки: «Война — до конца, до победы! И ту же сермяжную рать прохвосты и дармоеды сгоняли на фронт умирать». І хоч на «фронтах», на які нас, сірих, заганяють сучасні банкіри і казнокради, не лунають постріли і не гримлять вибухи, людей безжально винищують злидні, захмарні ціни, непогашені кредити, і незалежних українців стає все менше і менше.

     У ці дні вітчизняні і європейські експерти та спостерігачі сходяться в одному — Янукович з командою, перемігши, опинився біля «розбитого корита», адже уряд Ю.Тимошенко залишив йому у спадок такий розвал у всіх сферах державного життя, який подолати буде ой як важко. Вже у найближчі місяці можуть виникнути затримки з виплатами пенсій, зарплат, соціальних допомог тощо. Ніхто не знає, з яких джерел взяти кошти, щоб закрити гігантську дірку у видатковій частині Державного бюджету. Оптимізм щодо цього пана Азарова, вірогідного прем’єра нового уряду, поки що ґрунтується не на реальних розрахунках, а на благих побажаннях.

     Якщо «регіони» замість конструктивної роботи, причому в авральному режимі, з оздоровлення економічної і фінансової системи в державі, почнуть ділити портфелі, сфери впливу, чи, не дай Боже, візьмуться за переділ власності, то Україні вже ніхто і ніколи не допоможе. Певні надії вселяє те, що під час двох прем’єрств В.Януковича вітчизняна економіка рухалася вгору, що засвідчує професіоналізм його команди, яка зможе впоратись і з нинішніми негараздами. Але для цього, повторимо, потрібно відсунути на задній план будь-які політичні ігрища, та, засукавши рукави, братися за більш приземлені справи.

     Щоправда, допоки Ю.Тимошенко зі своїм «білим воїнством світла» триматиме облогу в будинку Уряду, не визнаючи своєї поразки, ситуація у державі погіршуватиметься з кожним днем. Міжнародні спостерігачі, а їх на нинішніх президентських виборах в Україні було аж 16 команд від різних міжнародних організацій, одностайні в тому, що голосування в обох турах пройшло, в основному, спокійно, без великих порушень і зривів. Відкриваючи чергову сесію Європарламенту, його голова поляк Єжі Бузок привітав українців з успішним завершенням демократичних, вільних, прозорих і чесних виборів.

     Здавалося б, яких ще авторитетів потрібно пані Тимошенко для визнання очевидного — нині президентство їй не світить. Вражає її патологічна жага влади, у якій вона любить тільки себе і нікого більше. Та, як кажуть у народі, хай би і так було, як би оте маніакальне чіпляння за крісло не завдавало  нищівного удару не лише її власній репутації, а й міжнародному іміджу всієї України, за яку вона, нібито, так ревно уболіває. 

Анатолій Сисой