Інтерв’ю Голови Верховної Ради України, Голови Народної Партії Володимира Литвина виданню «Главред» від 13 червня 2009 року.
     Глава українського парламенту вдруге отримує шанс стати, як він сам любить повторювати, «над сутичкою». Вперше Володимир Литвин цю свою здатність продемонстрував у 2004-му. Тоді він, як і зараз, з позиції голови Верховної Ради спостерігав за електоральними (і не тільки) змаганнями двох Вікторів, зрештою, так і не відвідавши жодного Майдану. Історія повторюється? 
     Володимире Михайловичу, нещодавно країна дізналася про спробу створення так званої широкої коаліції. Без вашої участі в цьому об’єднанні коаліція не мала би назви «широкої», це була би просто коаліція Партії регіонів і БЮТ, що не підходило ні одній, ні іншій стороні. В тій схемі, очевидно, що ваша політична сила мала «золоту акцію», і, кажуть, ви до останнього виторговували всілякі преференції. Ви зараз відхрещуєтеся від будь-яких перемовин. То де правда? 
     Все це абсолютна нісенітниця, починаючи з того, що я ні від чого не відхрещуюся. Я журналістам завжди повідомляв, коли в мене відбувалися зустрічі. І нічого не приховував. Щодо «золотої акції», то це також абсолютна нісенітниця. Якщо на двох – Януковича і Тимошенко – є більше трьохсот тридцяти голосів, скажіть, будь ласка, про яку «золоту акцію» можна вести мову? 
     Але ж ви підтримували ідею широкої коаліції? 
     Я стояв і стою на позиції, що за нинішніх складних умов треба об’єднати всім зусилля і працювати. Разом із тим, те, що відбулося, і ті взаємні звинувачення, які ми сьогодні чуємо, дають підстави для зрозумілого та очевидного висновку: важковаговики не збиралися поєднувати зусилля для організації складної, напруженої, невдячної, неполярної роботи. А йшлося, насамперед про те, як зробити так, щоб не боятися одне одного на перспективу, і розмежувати сфери впливу? Саме через домінанту цих особистих інтересів так і не завершили цю комбінацію. 

«Функція Верховної Ради полягала в одному — освятити виписані в цьому проекті Конституції кадрові рішення»

     Вам пропонували освятити ту коаліцію? 
     Питання так не стояло, і в цьому немає жодного секрету. Я виступав за те, що не може за нинішніх умов йтися про створення нової коаліції. Це якщо елементарно дотримуватися вимог Регламенту. Бо спочатку треба, щоб хтось вийшов із коаліції. І знову ж таки, я не безпідставно стверджував і стверджую сьогодні: той, хто першим зробить крок із коаліції за нинішніх непростих умов, той програє. Бо побігти в опозиційний стан і намагатися вигукувати слова, що «ми попереджали, ми заперечували, ми були проти», уже запізно, цим нікого не проймеш. Сьогодні набагато складніше набратися мужності та працювати, тим більше, що в опозицій вже й так затісно. Тому моя пропозиція полягала в тому, що аби справді реалізувати розуміння спільної відповідальності, то треба виходити на об’єднану коаліції. І, до речі, повинен сказати, що я запропонував саме це формулювання - «об’єднана коаліція». Це б дозволяло розширити базу відповідальності у Верховній Раді, оскільки зрозуміло: якщо не голосують комуністи і «регіонали», то важко прийняти рішення, які мають складний або непопулярний характер. 
     «Обєднана коаліція» - це ви вигадали, аби підіграти Тимошенко? 
     Формулювання «об’єднана коаліція» дозволило б одним говорити, що Партія регіонів увійшла в коаліцію, тобто приєдналася, а Партії регіонів давала б підстави стверджувати, що вони стали членами нової коаліції. Для мене не суть важлива дискусія щодо дефініцій. Я свідомий того, що якщо остаточно перестане працювати Верховна Рада України, в країні буде повний крах. Адже сьогодні власне її публічність примушує не втрачати залишки совісті українському політикуму і бодай говорити про те, що потрібно країні. 
     А що стосується, власне проекту конституційних змін, від якого сьогодні навипередки відхрещуються бютівці та регіонали, то слід підняти мої виступи і оцінки з вересня минулого року і до останнього дня, щоб кожен переконався, що моя лінія поведінки завжди будувалась і надалі будуватиметься на логіці. Не можна писати Конституцію під момент, під конкретних людей, під певну розстановку політичних сил. Документ повинен бути для країни, а не для задоволення особистих планів українських політиків. А те, що такий документ був, і те, що цей документ був узгоджений між двома ключовими гравцями, це всім зрозуміло. Відхрещуватися від очевидного - набагато гірше, ніж просто визнати цей факт. 
     Зараз обоє - і Янукович, і Тимошенко - відхрещуються від ідеї виборів Президента у парламенті. Ви, як людина, яку обурює ідея виборів у парламенті, як людина, яка знає обох лідерів, схиляєтеся до якої думки, хто був ініціатором цієї ідеї? 
     Це була доволі складно вибудована структура стримування та противаг, в результаті якої і з’явився один із пунктів - вибори Президента у парламенті. Але, натомість, інша сторона отримувала не менш солідні преференції. Це була складна система домовленостей і розподілу сфер впливу. Причому всерйоз і надовго. 

     Як я розумію, голові Верховної Ради відводилося лише питання координації парламентської більшості? 
     Та про що ви? Питання про дієздатність Верховної Ради взагалі не стояло. Бо, якщо проаналізувати цей узгоджений документ, то там Верховна Рада виконувала виключно підпорядковану функцію. Парадокс полягає в тому, що Верховна Рада мала обирати Президента і прем’єр-міністра, але в той же час її функції зводились до одного - працювати «на підхваті». 
     Поясню це на декількох прикладах. По-перше, члени уряду по суті справи могли б отримувати подвійний мандат. Уявіть собі таку Верховну Раду, коли до неї на великі свята приходять до тридцяти членів уряду, які мають статус депутата. Депутатський корпус, по суті справи, переводиться до них виключно в обслугу. І саме вони б керували Верховною Радою, а не голови комітетів, чи голова Верховної Ради зі своїми заступниками разом узяті. 
     Пропонувалася ще одна «цікава» новела: посада першого віце-спікера віддається опозиції, яка має бути обов’язково єдиною, об’єднаною. Ви уявляєте, як об’єднати, скажімо у наступному складі парламенту комуністів і «Свободу», якщо вона до нього потрапить? Як? 
     Ще один аспект. Першого віце-спікера обирають більшістю опозиції. Опозиція сама собі обирає першого віце-спікера? Уявімо собі таку картину. Максимальна опозиція, яка може бути в парламенті, за Конституцією, що пропонувалася, - двісті двадцять чотири особи. Виходить, що сто тринадцять із них обирають собі першого віце-спікера. Яка в нього буде легітимність? Як він буде заміщати голову Верховної Ради у разі його відсутності? 
     Це те, наскільки далеко може піти фантазія в деяких людей! 
Отже висновок один: функція Верховної Ради полягала в одному — освятити виписані в цьому проекті Конституції кадрові рішення, після чого вона була б непотрібна. 
     Кажуть, на дачі у Віктора Балоги проходили фінальні зустрічі Тимошенко і Януковича? Ви про це знаєте? 
     Мене не цікавлять плітки, і я їх не коментую. Тому питання не до мене. 

«Сьогодні працює машина, яка нав’язує людям думку, що нічого не зміниться»

     Володимире Михайловичу, історія, про яку ми зараз говоримо, закінчена? Чи ви вважаєте, що за час президентства Віктора Ющенко ще можливе повернення до об’єднання в широку коаліцію? 
     Справа в тім, що кінця історії не буде за будь-яких обставин. Разом з тим, мене більшою мірою непокоїть питання: а що буде після виборів Президента? Що буде з країною? Що буде з організацією нашого життя? 
     Давайте спрогнозуємо ситуацію. Перемагає хтось один: Тимошенко, або Янукович. Складати ж присягу треба у Верховній Раді України. І цілком вірогідна картина, що вони будуть складати присягу при напівпорожній залі. Це буде легітимний Президент? А відсутність повної легітимності призводить до того, що наші керівники намагаються утвердитися в цьому житті, а для цього вдаються до дій, які навпаки — погіршують не лише їх самопочуття, а й всю ситуацію в державі. 
     Тобто виходу немає? 
     Вихід, як правило, завжди є, але для цього треба, щоб ми всі почали думати, а не просто діяти на емоційному рівні. 
     Бачите, ви самі припускаєте тільки прихід Тимошенко або Януковича до президентства. Це означає, що де-факто країна буде все одно розколота. Чи існує який-небудь третій варіант? І що це може бути? Вибір третьої людини, навколо якої об’єднаються і політичні і фінансові еліти? 
     Це був би найоптимальніший варіант і для країни, і для народу. Я впевнений, що країну перестало б колотити. Разом з тим треба дивитися на реалії. А реалії такі — чи здатне українське суспільство сьогодні прийняти осмислене рішення. Це по-перше. Друге, чи зможуть люди за нинішньої скрути, яка обсіла абсолютну більшість нашого народу, зробити свідомий вибір, відмовившись від різного роду спокус, які будуть подаватися через різного роду фінансові стимули та через засоби масової інформації, коли буде відбуватися масоване зомбування українського суспільства? Зрозуміло, хто володіє усіма можливостями для цього. А чи зможуть ці «треті люди» догукатися, достукатися до людських сердець і мізків? І те, що ми бачимо по п’ятницях на різного роду ток-шоу, це буде нашою повсякденністю, як мінімум, протягом шести місяців. Чи здатна психіка нормальної людини це витримати, не зламатися? 
     Зверніть увагу - сьогодні працює машина, яка нав’язує людям думку, що нічого не зміниться. Сьогодні людям не дають можливості самостійно осмислити те, що відбувається. Зранку до вечора їм кажуть, що вибір буде лише такий, і жодного іншого. 
     Тобто ви теж – жертва зомбування, якщо кажете про вибір між Януковичем і Тимошенко? 
     Я просто оцінюю те, що відбувається, коли людям нав’язливо щоденно пропонують купити політика, як, скажімо, пральний порошок. Адже людина лається, дивлячись цю рекламу, але за законами маркетингу, приходить в магазин, і даю 99% за те, що вона купить саме рекламований пральний порошок. Так і в політиці, на превеликий жаль. Сьогодні технологи, які працюють у штабах, продають товар у вигляді українських політиків, не важливо, чи цей товар уже залежався, чи прострочений, але вони його хочуть всучити українському народові. 
     Володимире Михайловичу, а чому ви є противником обрання президенту у парламенті, якщо очевидно, що для вас це, можливо, був би шанс? 
     Гарне запитання. Але можна отримати шанс, не втратити його, але при цьому усвідомлювати, що тебе потім усі проклянуть. Ви прекрасно розумієте, що певний рівень авторитету треба напрацьовувати роками, а втратити все можна за один день, за одну годину. Я переконаний, що у кожної людини наступає такий етап у житті, коли вона починає замислюватися, а що буде завтра. 
     Ще один аспект. Я апріорі не проти виборів Президента у парламенті, але треба щоб суспільство знало, що одним із повноважень парламенту є обрання глави держави. І що коли люди обирають такий парламент, вони делегують йому це повноваження - обирати главу держави. 
     Тобто при такому підході спочатку слід ставити питання про обрання нового парламенту з розширеними повноваженнями, а тоді вже обирати ним главу держави. І ще один момент: якими повноваженнями буде наділений глава держави? Якщо главу держави обирають триста депутатів, і в нього надзвичайно широкі повноваження, чи зможе він ними скористатися, чи буде він особисто мати загальносуспільну підтримку? Бо якщо він буде весь час орієнтуватися лише на триста депутатів, і не буде відчувати, що він у суспільстві підтриманий, то це буде біда для країни і трагедія для людини, яка в силу такого підходу посяде цю посаду. 
     У Ющенко теж немає підтримки двох третин українського народу. 
     Це у нас так склалося, що Президента обирають незначною більшістю від усіх виборців. Це є результатом і свідченням надзвичайно складної історії, різних політичних, ментальних устремлінь, різних релігійних уподобань, що позначаються на ставленні до глави держави. До речі, всі українські Президенти цієї обставини жодним чином не хотіли зрозуміти. У нас залишився суто радянський підхід, що люди - це інструмент для реалізації тієї чи іншої політичної волі, а не носії влади. І це обертається трагедією. 
     Але уявіть собі такий сценарій. Люди делегують повноваження, наприклад, БЮТ обирати Президента у парламенті, а БЮТ після виборів домовиться зі своїми серйозними антагоністами підтримувати лідера Партії регіонів, виходить, що люди все одно є обманутими. 
     Є всі підстави для дискусії щодо цієї тези. Якщо частина людей проголосувала за БЮТ, а інша - за Партію регіонів, то що, ці люди повинні оголосити війну між собою? Зрештою, ці політичні сили приблизно однакові, вони отримали на останніх виборах приблизно рівну підтримку людей… 
     Але ж вони вели виборчу кампанію на антагонізмі… 
     Треба виходити з головного - поважати вибір людей. Чомусь третина виборців проголосували за одного, а ще третина – за іншого. Люди не за партії проголосувала, а за цих двох політиків. А раз так, то в сукупності вони можуть складати шістдесят відсотків підтримки в країні. Це означає, що їх треба примушувати до співпраці. Але треба це робити прозоро, так, щоб на першому місці стояли зміни, які вони обіцяли провести в країні, а уже потім - можливості для реалізації цих декларацій. Зараз же суспільству лише розказують, як треба поділити владу, а про те, що робити в країні, до чого застосовувати владні інструменти, ніхто з вождів, очевидно, не знає. 
     Може, пропагандистська машина підвела? 
     Питання ж не в пропагандистській машині. Питання в тому, що українські політики живуть недовірою. Вони не вірять, по-перше, в Україну, не вірять в людей, і вони не вірять один одному. Боязнь один одного і боязнь програти у них завжди переважає. Недовіра - головний камінь спотикання, коли не можуть домовитися навіть відносно реалізації буденних проблем, які є очевидні. Та що проблем, країну між собою навіть поділити не можуть 

«У Верховній Раді України всі розказують один одному, як треба жити, замість того, щоб сидіти і працювати над законами»

     Володимире Михайловичу, давайте повернемося до питання про майбутнє. Ви говорити, що воно зараз виглядає жахливо. Так, ми розуміємо, що будуть прямі президентські вибори, ми розуміємо, що будуть балотуватися Юлія Тимошенко і Віктор Янукович, і очевидно, знову-таки, якщо ми не будемо допускати, що переможе Арсеній Яценюк, то переможе хтось із цих двох людей. Сьогодні ще є час внести в цю історію якусь систему стримувань і противаг. Очевидно, шляхом змін до Конституції. Тобто зробити так, що той один, хто програє, не став ворогом, а отримав також якусь легітимність у владі. І це, напевно, і ваше завдання, як голови Верховної Ради? 
     Бачите, судячи з вашого запитання, ви теж перебуваєте в полоні тих стереотипів, які сьогодні склалися в суспільстві. Сьогодні людям сказали, що є два кандидати… 
     Так ви щойно самі це сказали. 
     Хвилину! Людям сказали, що є два кандидати, а про всяк випадок - третій. І те, що людям нав’язують, випливає із вашого запитання. Тобто у людей абсолютно іншого вибору немає. Мовляв, треба просто розслабитися… 
     Але ми можемо перелічити і інших кандидатів. Є ще ви, Гриценко, Богословська, можливо, Тигіпко… 
     Проблема ж не в тому. Я сьогодні говорю про зомбування, яке досягло надзвичайно високого критичного рівня. 
     А тепер по суті запитання. Ви ж прекрасно розумієте, що все те, що робилося та пропонувалося, планувалося на тривалий час. Але, як у нас часто буває, на реалізацію напрацьованого наважилися в останній момент. Причин цьому я бачу декілька. 
     По-перше, складний і тривалий процес досягнення домовленостей, в основі якого – взаємна недовіра, про що я раніше говорив. А друге - це українська характерна риса — довго запрягати, а починати їхати в останній момент, коли вже для зважених дій часу немає. Згадаймо, як у нас завжди було: «Давай, бо завтра ювілейна дата, і до цієї дати треба проголосити здачу об’єкта». Відсвяткували дату, об’єкт урочисто відкрито, перерізали стрічку, потім закрили, і кілька місяців або років його ремонтують. Простий приклад — підійдіть до меморіалу жертвам Голодомору. Це ж наруга над пам’яттю жертв голодомору, про який так багато кричать! Так і в плані конституційних змін. Водночас зауважу: не Конституція винна, що у нас безлад у країні, а люди, які не хочуть виконувати закони. 
     До речі, Президент України сказав, що у нас не призначений кожен четвертий голова районної державної адміністрації. Чия це відповідальність? Та Президента і прем’єр-міністра! А чому публічно не запропонувати цю посаду людині, яку в районі шанують і поважають, і від послуг якої відмовитися практично неможливо? Я переконаний, що всю політику треба творити прозоро і на людях, тоді не потрібно буде заднім числом мотивувати будь-яке рішення. 
     Тепер конкретно щодо внесення змін до Конституції. На превеликий жаль, без штурмівщини це зробити практично неможливо. Ви ж прекрасно розумієте, що треба зареєструвати проект, зібрати під ним мінімум сто п’ятдесят підписів народних депутатів, розглянути його в комітетах, а це відповідно до регламенту - десять днів… 
     Тому якщо дотримуватися логіки, і головне, щоб суспільство бачило, про що йдеться, це зробити до президентських виборів неможливо. Тим паче, що голова Конституційного суду вже оголосив: двадцятого липня судді йдуть у відпустку. Принагідно наголошу: штурмівщини з цього приводу я не допущу. Отже, можна скомандувати: «Вільно». 
     А чому цього два роки не робили, якщо ви бачили, куди воно йде? 
     Що я бачив? 
     Ви ж бачили взаємодію між Ющенко і Тимошенко, ви ж бачили, що процедурні питання постійно порушуються? 
     Так що, їх треба було одного та іншого замінити, чи що? 
     Ні, але це ж можна було на якомусь етапі зупинити? 
     Я скажу так: Віктор Ющенко став Президентом відповідно до Конституції зразка 1996 року. Факт? Факт. І ця стара Конституція діяла по суті справи, до завершення виборів у 2006 році, тобто до травня 2006 року. Скільки часу було? Скажіть, будь ласка, що заважало працювати за тією Конституцією? У Ющенка були повністю ті ж повноваження, що мав і Леонід Кучма. Але конфлікт і протистояння між Президентом Ющенком і прем’єром Тимошенко при тій Конституції були? 
     Були. 
     При новій модифікованій вони є? 
     Є. 
     То, може, не Конституція винна, а люди, які не можуть знайти спільної мови? 
     Скажіть, будь ласка, яку ще треба виписати Конституцію, щоб в ситуації, коли зафіксовано, що якщо депутати двома третинами голосів висловили недовіру голові районної чи обласної адміністрації, Президент України повинен його звільнити з посади. Прикладів можна наводити багато, коли такі рішення приймаються, а Президент не реагує. Або ряд рішень, які повинні прийматися законами Верховної Ради, а не постановами Кабінету Міністрів, у тому числі й питання співпраці з Міжнародним валютним фондом. 
     Так в цьому що, винна Конституція, чи небажання виконувати Основний Закон? 
     Я не виключаю, що ми можемо прийняти ідеальну Конституцію. Або, наприклад, взяти Конституцію Сполучених Штатів Америки, покласти на стіл і сказати, що це наша Конституція. Або Конституцію Російської Федерації. Але де гарантії, що завтра її не почнуть порушувати? Проблема у політичній відповідальності, її законом прищепити не можна. 
     Це означає, що Україна повинна пройти шлях авторитаризму? 
     Та ні, про що ви? Україна повинна вийти на шлях, коли будуть працювати врозумлені люди, а не люди, які здебільшого діють за принципом першого секретаря обкому чи ЦК Компартії, коли рішення приймалися директивним органом, а потім під них підводили підмурок у вигляді законодавчих актів. 
     Але тоді, зауважу, приймалися відповідальні рішення, бо була відповідальність за наслідки реалізації тих чи інших рішень. Влада була відповідальною. 
     У нас же сьогодні кожен читає одне одному нотації і моралі, а самі не хочуть робити те, що їм належить за законом. 
     Зверніть увагу, в Верховній Раді України всі розказують один одному, як треба жити, замість того, щоб сидіти і працювати над законами, вносити пропозиції до законів. Скажіть, що для цього потрібно? Мабуть, мати совість і мінімальну відповідальність, Бога, мабуть, треба мати, боятися чогось врешті-решт. Совісті й сорому немає. 
     За президентства Леоніда Кучми сорому і совісті у депутатів було більше? Ви ж тоді теж були спікером, є з чим порівнювати. 
     Думаю, більше. 
     Це ж чому? 
     В усякому разі, я тоді знав кожного депутата в обличчя, знав ім’я та по батькові. А зараз є люди, які роками не заходять до парламенту. Вони віддали свою картку - і займаються своїми справами. Інша проблема, що сам по собі депутат нічого не вирішує, вирішує керівник фракції. Навіть не актив, навіть не фракція, а вождь. 

«Таке враження, що український політикум не може жити без дочасних кампаній»

     Володимире Михайловичу, а чому ви ніколи не ставили під сумнів голосування, яке відбуваються таким «клавішним» методом? Адже за процедурою, кожен депутат має голосувати особисто. . 
     Я б із задоволенням ставив би голосування під сумнів, якби був директором українського парламенту і мав можливість адміністративно впливати на фракції і народних депутатів. Ви дуже правильно поставили питання. Мені часто ставлять це ж питання люди. Але я ж є один із чотирьохсот п’ятдесяти депутатів. І можу вплинути на парламент в єдиний спосіб — умовити двісті двадцять шість, щоб вони підтримали те чи інше рішення, а двісті двадцять чотирьох, щоб вони у цей час не блокували трибуну. Інших важелів у голови Верховної Ради немає. Хоча інколи доводиться, що називається, гримати. Але це вже, коли допечуть до останнього. 
     А тепер щодо того, щоб кожен за себе голосував. Я зацікавлений у тому, щоб була повна зала. Але переді мною весь час стоїть дилема — прийняти конче потрібне рішення чи чекати чистоти цього рішення? Тоді, може статися, що жодного рішення ухвалено не буде. Верховна Рада - це ж не моє дітище, це те, що я отримав. А ви ж прекрасно розумієте, що з 2006 року до грудня 2008 року Верховна Рада України практично не працювала. Її то розпускали, то блокували… 
     Ви є автором Постанови про вибори Президента з датою 17 січня 2010 року. Це був жест у сторону Ющенка? 
     Це був жест у сторону Конституції. І всі знають, що будуть крутитися, але неодмінно прийдуть до дати – 17 січня. В Конституції записано: вибори президента відбуваються в останній тиждень останнього місяця п’ятого року повноважень Президента України. Який тут може бути жест? І чому в кожній законній конституційній дії вбачається жест? 
     Я справляю враження тверезої людини, і перед тим, як вносити відповідний проект, переговорив з усіма лідерами фракцій, з прем’єром, з Януковичем, з Ющенком, провів консультації з Центральною виборчою комісією, і запропонував таку дату. Наголошую: конституційну дату. Те, що раніше проголосували дату явно неконституційну – оце якраз був політичний жест. Зрозуміло було, що два найбільш рейтингові політики зацікавлені про всяк випадок наблизити вибори. Бо до конституційної дати зазнаватимуть електоральних втрат. 
     А наскільки вірогідний сценарій, описаний секретарем РНБОУ Раїсою Богатирьовою про те, що спочатку має бути достроковий розпуск парламенту, потім – всеукраїнський референдум, і тільки потім – вибори Президента. Ви в такий сценарій вірите? 
     Переконаний, що ця заява вкинута з однією метою - щоб прозондувати грунт. Зрозуміло, що це не є позиція того, хто оприлюднив цю заяву. Але з великою долею вірогідності, вважаю, що буде розвиватися сценарій, пов’язаний з намаганнями повністю дезорганізувати роботу Верховної Ради. Це зробити буде не так вже й важко. Тоді будуть намагання поставити українське суспільство перед необхідністю проведення дочасних виборів. 
     Що це дасть? 
     Якщо йти за логікою тих, хто це проштовхує, то це дозволяє їм вирішити низку проблем. По-перше – завести у Верховну Раду тих людей, які завтра можуть постати перед проблемою свого працевлаштування та політичного захисту. По-друге, це призведе переносу президентських виборів. 
     Висновок один – не можна допустити чергових політичних кампаній, які остаточно зруйнують залишки керованості в Україні й поглиблять невизначеність, призведуть до ескалації та протистояння. Треба забезпечити на більш-менш прийнятному рівні життєдіяльність країни, виходячи з реальних українських умов, і зробити все, щоб у штатному режимі відбулися президентські вибори. 
     Ви натякаєте на змову двох Вікторів - Януковича та Ющенка? 
     Я не кажу про змови. Але таке враження, що український політикум не може жити без дочасних кампаній. Тому й вигадують політичну кампанію, щоб відвернути увагу від відповідальності за стан, в якому опинилась країна. Тому не виключено, що ми будемо мати нові конфігурації, різного роду домовленості, які будуть скеровані на одне – як в той чи інший спосіб поділити владу, щоб уберегтися від оцінок людей в ході політичної кампанії. 
     Але очевидно, що і Янукович, і Тимошенко зараз будуть зацікавлені в тому, щоб дата виборів змістилася ще далі, щоб люди трохи забули про спільно підготовлений проект Конституції, «ширку» і змову. 
     Не думаю. Сьогодні навпаки є зацікавленість, щоб вибори призначити хоч на завтра. Бо людей поставлять перед фактом: є двоє, а більш нікого немає. А всіх інших, поки не вилізли, треба прибити до землі. 
     Це означає, що ви не вірите у власні президентські перспективи? 
     Причому тут мої президентські перспективи? 
     Тому, що ви з урахуванням посади, могли би теж вважатися альтернативою. 
     Якщо буду балотувалися, то не буду альтернативою, мені альтернативою буде хтось інший. Я свого часу робив президентів, і знаю, що таке президентство, і знаю, які треба для цього критерії. Тому для мене важливо, що буде завтра в країні і з людьми. 
     Одним потрібна влада, при тому – будь-якою ціною. Мені потрібна країна і люди в ній. Хоча б тому, мені та моїм дітям тут жити. 

«Я боюся людей, яким на замовлення пишуть Основний Закон»

     Ви бачите сьогодні серед українського політикуму людину, на яку можна було б робити ставку, можливо, виростили її на наступні президентські вибори, і яка могла би змінити країну? 
     У кожного є своє бачення, воно може бути суб’єктивним. Я завжди виходжу з того, що має бути система аргументів. А до системи аргументів має бути система відповідних дій. Переконаний, що проблема того, що відбувається в Україні, - це проблема українського суспільства. У нас люди поки що не усвідомили, що вони мають робити відповідальний вибір, вони ж здебільшого діють за старими стереотипами і приймають емоційні рішення. Часто і переважно голосують не «за», а «проти». І поки країна не почне голосувати «за», у нас буде бездарність, невизначеність і сірість. 
     Але якщо ви не будете брати участь у президентській кампанії, тоді вам треба сідати в якусь із шлюпок, підігравати тій чи іншій команді. 
     Кудись ускочити, щоб зберегтися? Якщо ви в цьому ключі поставили запитання, то я на нього дам таку відповідь: я - людина, яка любить політичну самотність, і яка не виходить із того, щоб комусь підігравати, до когось тулитися або комусь виступати в ролі милиці. Це не по мені. Я живу так, як відчуваю. 
     Але питання розпуску Верховної Ради після президентських виборів ніхто не знімав. Це означає, що у будь-якому випадку вам потрібно концентрувати якісь ресурси чи на вибори президентські, чи на парламентські. 
     Оскільки ми перейшли на персоналії, скажу вам, що я фаталіст. І якщо в тебе на роду написано, ти своєї долі конем не об’їдеш. 
     А щодо розпуску парламенту… Ну, нехай прийде новий Президент і спробує розпустити Верховну Раду. Але спочатку нехай осмислить, який спадок він отримав, і що йому потрібно робити. Це перше. І друге, ви прекрасно розумієте, що після виборів завжди відбувається відкат у настроях. Це означає, що той, хто стане президентом, отримає в цьому плані більш несприятливий для нього склад парламенту, ніж є нинішній. 
     Якісніший можна отримати лише за однієї умови — треба відмінити вибори за партійними списками і провести вибори за мажоритарною системою. А потім, коли оберуть особистості, які приноситимуть у сесійну залу настрої людей і територій, я побачу, як глава держави буде з цими настроями працювати... 
     То яка проблема? Вносьте проект відповідного закону … 
     Послухайте, ми ж ведемо з вами серйозну розмову, а ви переходите на спрощені речі. Ви ж прекрасно розумієте, що Президент, який буде обраний, дістане підтримку максимум п’ятдесят двох-п’ятдесят чотирьох відсотків. Максимум. У кращому випадку… 
     Це серед тих, хто прийде на дільниці. 
     Так, із тих, хто прийде. А тоді давайте порахуємо — це буде третина народу. 
     А щодо вашої пропозиції внести закони. Та лежать ці закони давно. Але я реаліст, і знаю, що ці закони, наберуть підтримки максимум у п’ятдесят голосів. Навіщо демонструвати своє безсилля, скажіть, будь ласка? 
     А навіщо Тимошенко, Янукович, Ющенко, Гриценко демонструють своє безсилля, виходячи на люди з проектами Конституції? Це ж ще більш утопічні ідеї. 
     Скажу, чому. У нас домінує спрощений до примітиву підхід до розуміння призначення Основного Закону. Я боюся людей, яким на замовлення пишуть Основний Закон, і які подають написане як останнє досягнення своєї власної думки. Щоб написати Конституцію, потрібно глибоко знати минуле, треба знати звичаї та традиції, ментальність народу, треба знати настрої суспільства, проблеми, які належить вирішувати, треба мати розум заглянути за горизонт, подивитися і побачити, що очікує нас через певний час, треба спрогнозувати місце України в цьому неспокійному і складному світі. І тоді на цій базі будувати закон. 
     Якщо погодитися з такими критеріями, про які щойно сказав, то не може бути такого легковажного підходу до конституційного процесу. А у нас навпаки — є розклад сил, є бачення свого місця, і є відповідне замовлення. А найняті інтелектуали як ремісники ліплять це замовлення. Свого часу я очолював науковий проект, ми вивчали політичну систему України крізь призму історичного досвіду і сучасних потреб України. Над ним працювали колективи Національної Академії наук, у ньому зібрано історичний аспект, політологічний, правовий, соціологічний. Це перша спроба мати таку синтетичну роботу. Цю книжку я розіслав провідним українським політикам. І більш ніж переконаний, що вони її навіть не перегортали. 
     Ну, у вас академічний підхід до проблеми, є інші підходи. 
     То давайте візьмемо примітивний підхід, якщо академічний не підходить, і будемо й далі діяти на одноклітинному рівні. Це зараз й робиться. Результат – відповідний. 
     Справа в тому, і ви самі сказали, що проект Конституції, який був напрацьований БЮТ і Партією регіонів, з юридичної точки зору ідеально виписаний під розуміння тих завдань, які були поставлені до 2014 року, так? 
     Навіть, на більший період, здається. 
     До 2024 року. З точки зору цих ідей, всі оці ваші слова можуть бути сприйняті як моралізаторство. 
     А я не для українських політиків читаю мораль. Я апелюю до думаючих людей. І коли мені кажуть, що з вашими ідеями у вас підтримка три-чотири-п’ять відсотків… А мені й більше не потрібно. Бо краще з розумним втратити, ніж із дурнем знайти. Тому я розраховую на думаючих людей, і до них апелюю. Не сьогодні, завтра, післязавтра їх кількість буде зростати. Мені нікуди поспішати в тому плані, щоб сподобатися на один момент. Для того щоб сподобатися, я сьогодні міг би грюкнути дверима, вискочити з цього болота і почати поливати всіх і вся. Упевнений, завтра рейтинг був би не менший, ніж у провідних вождів. А що далі? 
     Сьогодні в опозиції вже тісно, вже всі туди побігли. Президент - в опозиції, подивишся на дії уряду — він теж в опозиції, Верховна Рада — сам Бог велів, вся в опозиції. Всі в опозиції. Зверніть увагу, днями вже домовилися, не ставити питань, ні про внесення змін до бюджету, ні про антикризову програму, ні про основні напрями бюджетної політики на наступний рік… Чому тільки я кажу, що це питання, яких вимагає закон, Конституція, що ми маємо їх розглядати? Сказали: «Про що ти говориш? Старий, все треба відкласти, ми вирішуємо головну проблему – як взяти владу в свої руки». 
     Це ще раз підтверджує, що політика не робиться самітниками. 
     Але мені некомфортно перебувати в тій чи іншій «зграї» товаришів, розуміючи, що ти повинен мати дах і відповідні стимули до життя та роботи, і не тільки моральні. Не підходить. Можна було б заспокоїтися, філософськи приймати правила гри, кланятися всім, і вирішити всі проблеми раз і назавжди. Можна було б… 

«2004 року малювали сценарії, щоб дезорганізувати все, що можна дезорганізувати»

     Володимире Михайловичу, ця ситуація дещо нагадує історію 2004 року, коли ви були головою Верховної Ради, і всі визнали, що завдяки вашому спокою в тому числі вдалося утримати громадянський спокій. Зараз ситуація так само близька до революційної. Чи не здається вам, що зараз ваша позиція відсування від усього, що відбувається, не зовсім правильна? Що, очевидно, вам треба навпаки дуже швидко увійти в процес, а, може, й очолити його?

     Не можу погодитися, що я відсовуюся від чогось. Навпаки — я в процесі, навпаки я говорю про ці проблеми і наполягаю, щоб у нас усе діялося за законом. А яка ще може бути форма активності? Взяти палицю в руки і починати махати в сесійній залі? Чи вхопити булаву і запускати її в тих, хто не хоче тебе чути й слухати?

     А тепер щодо 2004 року. Так, для мене, якщо відверто, це був вибір. Бо в 2004 році я, по-перше, сам не брав жодної участі в кампаніях, і не стояв на жодній стороні. Це дозволяло бути над сутичкою і дозволяло проводити ті рішення, які, на мій погляд, у той час були єдино прийнятні, за винятком деяких виключень.

     Це ви зміни до Конституції маєте на увазі?

     Ні, не зміни до Конституції. Тоді іншого виходу не було. Бо або були б зміни до Конституції, або явочним порядком країна була б примушена визнати результати другого туру президентських виборів як нинішню даність.

     От і для мене сьогодні вибір — як поступити в цій ситуації, коли мене смикають: так ви будете брати участь у виборах, чи не будете? Я розумію, що затягування з відповіддю працює проти мене. Бо якби без тіні сумнівів і при тому передчасно, до початку кампанії заявив, що йду на вибори, то ті люди, які мене підтримують, які роблять ставку на мене, були б переконані, що я прийняв непохитне рішення. Гадаю, що вже сьогодні мав би рівень підтримки не менший, ніж у вождів.

     До речі, в 2006 році ви зробили заяву, що обов’язково будете брати участь в президентських виборах.

     Й пам'ять же у вас… Це було давно.

     А щодо нинішнього моменту, то якщо ти вже позиціонуєшся як кандидат, чи претендент, тебе будуть звинувачувати в необ’єктивності. А сьогодні треба зберегти об’єктивність, і треба, щоб хоча би хтось од