На відміну від тоталітарного суспільства, форми громадянської активності в якому зводяться або до зорганізованих публічних проявів гарячої підтримки «мудрості вождів», або до професійно зрежисованих шельмувань неблагонадійних, демократичний режим дає можливість вільного висловлювання людьми свого ставлення до різноманітних проблем соціального, економічного, політичного життя.

     І це є нормою і звичайним явищем для цивілізованих держав.

     Українські ж реалії спродукували нову спотворену форму організації суспільних рухів – коли участь у збурюванні народного невдоволення беруть мільярдери-олігархи, які стали такими за рахунок привласнення результатів праці всіх цих людей, яких вони кличуть на барикади, та цинічного прибирання до своїх рук заводів, фабрик, шахт, всього того, що було створено цілими поколіннями наших громадян.

     А структури, що за змістом є політичними оболонками фінансово-олігархічних кланів, забезпечують їх прикриття гаслами, закликами, агітаційно-пропагандистською продукцією.

     Можливо, настав вже час продати численні приватні літаки вартістю десятки мільйонів доларів кожний і океанські яхти по сто мільйонів євро, придбані за рахунок примітивної експлуатації дешевої української робочої сили, повернути гроші з офшорів і хоч трошки розділити втрати від кризи з простими людьми?!

     Чи можна здоровому глузду уявити, щоб Білл Гейтс, Дональд Трамп чи Джордж Сорос займались тим же, що і українські олігархи?

     Яка ж мета системного провокування повної дестабілізації в Україні?

     В умовах серйозних кризових явищ у фінансово-банківській, економічній сфері, що призводять до відчутного зниження вартості ще дивом не прихватизованих об’єктів державної і комунальної власності, ця мета полягає в тому, щоб якнайшвидше прибрати за безцінь останнє, що залишилось не загарбаним.

     Заклики до боротьби з владою тих, кому ця влада тотально і реально належить у цілих регіонах країни, і хто контролює 80 відсотків економіки країни – не що інше як блюзнірство і прагнення відвернути людське невдоволення від себе, носіїв місцевої, регіональної та економічної влади.

     Хоча, логічно і морально було б, закликаючи до зміни всієї влади, їм розпочати з себе і скласти всі свої мандати і повноваження. А їхнім шефам – не так вже явно прагнути повернутись до такої знайомої та звичної бюджетної годівниці.

     На це спрямована системна маніпулятивна кампанія в контрольованих засобах масової інформації з підштовхування країни до вже третіх за останні три роки парламентських виборів. Благо, що й у частині помаранчевих (на публіку опонентів, а насправді – давніх партнерів і друзів) така ж сама ціль. Щоправда – мотиви інші – встигнути обов’язково до президентських виборів правдами і неправдами (скоріше друге) пропхатись в парламент. І, на час зміни Президента, залягти тут під прикриттям недоторканості.

     Хіба в цих планах є хоч частка державного інтересу? Ні. Винятково вузькогруповий і, основне, особистий інтерес.

     В контексті сказаного, зрозумілими стають прагнення і спроби паралізувати єдиний законодавчий і вищий представницький орган країни – Парламент, робота якого сприймається як кістка в горлі для всіх зацікавлених у повній дестабілізації ситуації в країні, або для того, хто шельмуючи парламент, думає, що це відверне увагу громадян від вже всім зрозумілої власної нікчемності.

     Парадоксально, але головними критиками і знавцями, як має працювати парламент, як це не абсурдно, виступають або ті, хто зневажаючи свої обов’язки сумлінно працювати у Верховній Раді, гастролюють на гроші олігархів і розповідають всім як треба жити; або ж ті, хто просто особисто нездатні до законодавчої роботи.

     Проте і перші, і другі вже наочно продемонстрували, перебуваючи у Верховній Раді, свою цілковиту безпорадність і неспроможність.


     Фракція Блоку Литвина не сприймає і заперечує провокування суспільної дестабілізації як засобу боротьби за владу.

     Влада за будь-яку ціну – життєве кредо не державників, а авантюристів.

     Шлях до стабілізації і покращення життя українських громадян не у війні всіх проти всіх, а спільній копіткій і щоденній праці – праці, спрямованій на позитив.