За церковним календарем, 13 січня – день преподобної Меланії, яка жила у IV-V столітті, народилась у християнській заможній родині. У 14 років дівчину видали заміж за сина знатних і багатих людей. Усе своє майно молода родина віддала потребуючим. Пізніше Меланія оселилася на горі Єлеонській, де згодом заснували монастир. Традиція святкування християнського свята Меланії об’єдналась із дохристиянським Щедрим вечором. А  14 січня – старий Новий рік, другий празник Різдвяного циклу – Святого Василія.

Із давніх-давен парубки на Щедрий вечір перевдягались у Маланку, а дівчата у Василів і влаштовували гуляння, справжній український карнавал. Маланка приходить на Щедрий вечір разом із Василем, щоб повіншувати щастя й здоров’я на цілий рік. Найчастіше Маланкою є парубок в латаній спідниці, старій хустці, брови і очі підведені сажею, обличчя вибілене крейдою, щічки та вуста фарбовані червоним буряком або калиною. Вона дуже полюбляє цілуватись зі всіма, хто підвернеться, при цьому обмазує їх своєю "косметикою". А починається забава на Маланку словами: «Пустіть Маланку у хату, бо вже так коза змерзла!». Це прохання звучить тричі. Коли господарі промовляють: «Добре, ідіть, але дивіться – співайте добре!» – увесь гурт заходить щедрувати до хати. Хлопці найчастіше щедрують там, де є гарна дівчина.

В хаті виконуються величальні щедрівки для кожного члена сім'ї, потім співають пісень про Маланку. Маланка в цей час пряде куделю, пританцьовує, рухами імітує дії, оспівані в щедрівці, показуючи, яка вона гарна господиня, все робить навпаки: підмітає хату від порогу до столу, взуття кладе на стіл, тарілки під стіл, намагається допомогти господині підбілити долівку, або помити глиняні стіни. Господарі прагнуть завадити їй "наводити порядок" і уважно стежать, щоб Маланка нічого не вкрала. Це за нею також водиться, адже за крадену річ вона просить додатковий викуп, або погрожує продати її у наступній хаті, там мовляв, більше дадуть. Іноді їй спеціально кладуть якусь дівочу річ, щоб Маланка її вкрала, це віщує дівчині швидке заміжжя.

В цей час починає мекати та тупотіти коза. Щедрувальники просять господарів впустити і її до хати погрітися, вона он в ніжки змерзла і в ріжки змерзла. Господарі спочатку відмовляються, придумуючи різноманітні причини, що коза долівку попсує, вазони поїсть, дітей полякає. Діткам страшенно хочеться побачити козу, вони просять батьків впустити її до хати. Щедрувальники всіляко розхвалюють свою козу: вона, мовляв, і гарненька і розумненька, танцювати вміє і співати вміє, побрехеньки розказує, людей звеселяє. Господарі нарешті погоджуються.

Ввійшовши до хати, коза спочатку лякає присутніх, намагаючись їх буцнути рогами, а потім під спів щедрувальників відтворює в танці те, про що співається в щедрівці. Все закінчується тим, що приходять „стрільці” або „хлопці-молодці” і „вдарили (встрелили) козу в правеє вушко, в саме сердушко”, або ж „під ліву” чи „праву ногу”, „коза впала, ноги задрала”, або ж „впала та й нежива стала”. Одним словом, коза помирає. Всі присутні в хаті, а також щедрувальники намагаються оживити козу, розсмішивши її. Для цього всі засоби є добрими, лиш би коза засміялася, почала пручатися, подала ознаки життя. Її "лікував" "лікар", коментуючи при цьому свої дії так, що всі в хаті сміються, заглядає козі у вуха, рахує зуби, щоб переконатись стара чи молода. Був і крайній метод - пробують "перевірити, чи коза доїться". Оскільки за народними традиціями козою перевдягається парубок, це, як правило, приводить козу до тями, вона пручається і подає ознаки життя.

На закінчення щедрувальники проголошують вірші з побажаннями щастя, добра в новому році і просять винагороди, для Кози, Маланки або інших ряджених персонажів. "Дайте грошей, дзвоника полатати, щоб було чим калатати”, "дайте козі на сіно”, "Маланці на фартух”. Господарі замість грошей або ласощів пропонують Козі сіна, соломи, вівса, бурячків, на що щедрувальники відповідали, що їхня коза цього не їсть, вона полюбляє свіжі паляниці, пироги, а також „чарочку і шкварочку”, „шинку й ковбасу”. Почувши про гостинці до хати заходять "цигани” з "ведмедем” і починають гадати, танцювати, пропонують підкувати коней, або когось із хатніх, господарі на допомогу кличуть стражників, які також є серед ряджених і ті випроваджують з хати гамірних гостей, за що отримують винагороду від господарів.

На сьогодні, особливо у великих містах, ці всі традиції відтворюються на рівні фольклорних колективів. Вони нагадують нам про обряд «водіння кози», щедрування, віншування, традиційні частування. Але попри це Старий Новий рік українці намагаються відзначити. У Львові бережуть традиції і водять Меланку і козу. Цьогоріч народники Львівщини також долучились до святкування Старого Нового року „Василь та Маланка з вечора до ранку”, яке відбулося у Львівському палаці мистецтв.  „Був час, коли звичай водіння Маланки трохи призабули. Тепер він відроджується, осучаснюється, у дійстві комічно відображають не тільки політичну ситуацію, але й захоплення теперішньої молоді, які через брак живого спілкування губляться в тенетах Інтернету і лише зрідка цікавляться нашою минувшиною.  Особливо радує серце, що є ще небайдужі молоді люди, які  пам’ятають славні традиції предків, не забувають про них і створюють таке феєричне свято як сьогодні” – зазначила народниця Наталія Куртяк.

Христина Щур

прес-секретар Львівської обласної організації

Народної Партії