Серед численних жіночих свят, що сповідувалися лише представницями слабкої статі, найзнаменнішим є свято святої великомучениці Катерини. Дослідники християнських вірувань вважають, що в давнину це було свято дівочої долі, але згодом церква пов'язала його зі святою Катериною («чиста душею» — так перекладається її ім'я з грецької). Життя Катерини припало на кінець III — початок IV ст. — період найтяжчих гонінь на християн за часів імператора Максиміліана. Катерина була дочкою грецького царя Ксантоса Олександрія. Мати Катерини була таємною християнкою, і через неї дівчина познайомилася з християнським ученням.

Завдяки розуму й обізнаності в багатьох науках Катерина навернула в християнську віру багатьох людей і завжди перемагала в спорі з язичницькими філософами. Все це разом із рідкісною вродою зробило дівчину надзвичайно гордою, і серед чоловіків вона не знаходила рівного собі.

Коли ж підійшла пора виходити заміж, батьки почали шукати для доньки нареченого, але вона й слухати не хотіла про нього, і одного разу сказала: «Якщо ви наполягаєте, я вийду заміж. Але знайдіть мені такого юнака, який буде подібний до мене у чотирьох обдаруваннях, якими я, як ви запевняєте, перевершую всіх інших дівчат. Хай він буде подібний до мене у благородстві, у красі, у багатстві та в розумі, якщо ж у нього буде відсутній хоча б один хист, він невартий мене».

Довго шукали батьки нареченого для своєї дитини, але все було даремно. За порадою вони звернулися до одного старця, який давно довідався про високі моральні якості Катерини і вирішив схилити її до «пізнання Христа, Царя Небесного».

Ось що він сказав дівчині: «Знаю тільки одного прекрасного юнака, який, без сумніву, перевершує тебе в усіх обдаруваннях, про які ти казала, краса його перемагає сяйво сонця, премудрість його — це все, що створене: живе та неживе; багатства скарбниці його можна роздати всьому світові, і від цього воно не зменшиться, а стане більшим; благородство ж його невимовне». Образ цього юнака, так велично змальований старцем, схвилював Катерину настільки, що з цього моменту вона думала тільки про нього та мріяла стати його дружиною.

Благочестивим життям та молитвами Катерина досягла такого стану, що їй дано було побачити в чудесному видінні цього прекрасного юнака, тобто самого Ісуса Христа. Він подарував дівчині обручку та сказав їй: «З цього дня приймаю тебе в наречені, наречені вічні; та не буде у тебе віднині жениха земного».

Сталося так, що заручитися з красунею Катериною зажадав сам імператор Максиміліан — язичник, який приїхав до Александрії та закохався у дівчину. Але Катерина не тільки не зрадила Ісусові, але й привернула до нього імператрицю, улюбленого полководця імператора з його охоронцями, а також філософів, які прийшли переконати Катерину у перевагах віри язичників. Усі її послідовники прийняли мученицьку смерть. Саму Катерину жорстоко стратили. Через кілька років християни знайшли останки мучениці й поховали їх. Місце страти Катерини й сьогодні показують в Олександрії туристам. Давні християни цього міста встановили мармурову колону, на якій висікли зображення святої великомучениці. Ця колона і зараз стоїть у храмі св. Сави. 

 В Україні ставлення до Катерини, як і до інших святих великомучениць, було особливим: довірливим і житейським. Невипадково свято Катерини називали святом дівочої долі. Наші пращури свято вірили, що при народженні людини Бог неодмінно посилає їй і долю — добру чи лиху

Давним-давно в наших предків то було свято Долі з молодіжними обрядодiйствами та забавами, але з поширенням християнства на нього наклалося свято Катерини, яка вважається заступницею шлюбу та наречених.
Пiд Катерину та на Андрія гадають на коханих. Дівчата ворожать про свою долю, щоб вона порадила й ощедрила їх щасливим подружнім життям, та жінки, в котрих не зладнався родинний затишок, вагітні жінки моляться про легкі пологи, навіть парубки напередодні цього дня повинні постувати — тоді доля пошле їм гарну дружину.

У багатьох регіонах України на Катерини дівчата за традицією вранці, до схід сонця, йшли в садок і зрізали гілки вишні, ставили їх у воду чи землю на покуті або на вікні у хаті. Якщо до Маланки вишня розів’ється і зацвіте — добрий знак, то й доля дівоча цвісти буде. Засохне гілочка без цвіту — кепська ознака.

У такий же спосіб ворожили про здоров'я або смерть в наступному році. Для цього у воду ставили гілочки за кількістю членів сім'ї, позначаючи їх кольоровими нитками. Чия гілка розквітне — той довго житиме, чия всохне — захворіє або помре.

Увечері дівчата сходилися до однієї хати і варили спільну вечерю — борщ і кашу. Приходили хлопці – починалися розваги. Після опівночі, перед тим, як заспівають перші півні, дівчата брали миску з вечерею, обгортали її новим рушником і йшли "закликати долю”. Кожна з дівчат вилазила по черзі на ворота, тримаючи в руках вечерю, і тричі гукала: "Доле, доле, йди до мене вечеряти!”. Якщо в цей час заспіває півень, "доля обізвалась”, якщо ж ні – то "Доля оглухла, не чує мого голосу”. Гірше, коли зірка з неба впаде — погасне доля.

У Франції свята Катерина вважається патронесою старих дівчат. Цього дня вранці всі неодружені француженки, старші 25 років, одягають капелюшки, прикрашені жовтими й зеленими стрічками. Веселі катеринетти, як звуть цих дівчат, гуляють вулицями, співають, розважаються, а в одній із церков відправляється служба Божа, і архієпископ паризький благословляє старих дівчат. Удень веселі процесії несуть квіти до статуї св. Катерини, а ввечері дівчата розважаються на вулицях. У цей день їм багато дозволяється: за старою традицією чоловіки можуть цілувати на вулиці дівчат у жовто-зелених капелюшках, але ніхто не дивується, коли і катеринетти охоче цілують хлопців.

З цього дня у природі зазвичай починалися люті морози. В народі казали: ”Як Катерина по воді, то Різдво по льоді”; "Якщо на Катерину холодно — то буде голодно”.

Христина Щур – прес-секретар

Львівської обласної організації

Народної Партії