В українському календарі є багато різних свят,
серед них Андрія. Але не всі знають, як воно виникло та як відзначалося в
давнину...
Осінь для молоді – це сезон розваг, вечорниць, ворожінь, ближчого
знайомства хлопців з дівчатами, щоб наступного сезону весіль знайти собі
вимріяну дружину – такою вона була в сиву давнину.
Свято
"Калита" відзначалось тоді, коли вже закінчились основні сільськогосподарські
роботи, коли молодь могла вже відпочивати та розважатись, коли хлопці
готувались до пошуків своїх майбутніх дружин. В святі закладене бажання
щасливого майбутнього подружнього життя. Мрією хлопця було знайти собі вірну,
молоду, добру, ласкаву, гарну, чорнобриву з косою до плечей, веселу дружину-порадницю,
майбутню добру матір для своїх дітей, дівчину, з якою він міг би побудувати
щасливе родинне життя.
З приходом християнства свято "Калита" дістало дещо інший характер.
Християнський календар визначив день 13 грудня - початок зимового сезону - як
данину первозваному Апостолові святому Андрію, котрого молодь вибрала своїм
покровителем. Свято "Калита" практично відійшло в історію, а
залишилось лише свято Андрія. Пізніше в деяких регіонах України
"Калитою" називали лише вечорниці молоді, які так урочисто проходили
в ніч на святого Андрія.
В давнину свято Андрія як і "Калита"
було лише хлопчачим, пізніше воно стало спільним для хлопців і дівчат, що й
залишилось до сьогодні. Треба відзначити, що християнська традиція цього свята
є тісно пов`язаною з дохристиянськими звичаями.
Характерним давнім звичаєм на вечорницях було
те, що для їх підготовки дівчата ще досвіта приходили до визначеної хати. До
сходу сонця вони йшли до криниці по воду, несли її у відрах на плечах та в
устах, щоби цією водою замісити тісто на балабушки. Але хлопці-збиточники часто
зачіпали дівчат по дорозі, так що їм складно було донести воду до дому. Однак,
дівчата все ж таки доносили воду, пекли балабушки. Спечені вироби позначали,
щоб мати змогу відрізнити свій, а потім розкладали на долівці і пускали у
кімнату собаку, який цілий день не їв. Пес «вирішує долю», хапаючи пампушки.
Чий пампушок з’їсть першим, та дівчина першою заміж вийде. Чий вхопить і понесе
кудись – ту дівчину доля закине кудись далеко від дому. Однак найгірше, якщо
пес не з’їсть балабушку, а лише надкусить і покине…
Особливе місце на
Андрія займає обрядова гра «Калита» («Калета»), в якій брали участь дівчата і хлопці. Дівчата
збиралися разом і пекли Калиту - великий круглий корж із білого борошна. Кожна
дівчина повинна була взяти участь у приготуванні Калити. Тісто місили всі по
черзі, починаючи від найстаршої дівки і до наймолодшої дівчинки. Посередині
коржа робили дірку. Солодке з медом тісто пекли в печі і запікали так, щоб
важко було відкусити. Зверху Калету намащували медом. Для виготовлення Калети
брали «непочату воду» або ж воду, настояну на пахучих травах, зокрема на
любиcтку.
На вечорницях, коли збиралася молодь разом,
Калету за допомогою стрічки підвішували до стволока посередині хати, а потім
стрибали, щоб вкусити. Після Калети брали горнятко з медом, на дно якого клали
перстень. Хлопець мав дістати той перстень губами, але так, щоб не вмочити
власного носа. Вважалося, якщо хлопець дістане і носа не вмочить – ожениться і
буде щасливим.
Культ святих тоді був дуже високим, молодь
вірила в поміч Бога, про що сказане у піснях так: "Святий Андрію, мій
великий добродію, дай мені Боже знати, з ким я молоденька буду на рушник
ставати".
Одним із найбільш цікавих прийомів любовної магії
приурочених до дня Андрія, було «засівання конопель». Пізно ввечері дівчина
набирала в пелену насіння коноплі (інколи льону, маку, тощо). Виходила за хату,
сіяла на снігу і приспівувала:
Андрію, Андрію!
Конопельки сію;
Спідницею волочу,—
Заміж вийти хочу.
Потім набирала жменю снігу там, де сіяла
коноплі, вносила до хати і, коли сніг розтавав, лічила насіння: якщо кожна зернина
мала пару – добрий знак.
У цей вечір дівчата намагалися побачити
свого обранця в дзеркалі, узнати професію майбутнього чоловіка. Щоб це вгадати,
дівчина посипала на долівку трохи пшениці, наливала в мисочку води і ставила
люстерко. Коли все готове, впускала півня: якщо півень нап’ється води, чоловік
буде п’яницею, клюне пшениці – буде господарем, а як гляне у люстерко – буде
паничем або ледарем.
Бігали дівчата також до річки, набирали намулу з дна і приносили до хати. В
хаті цей намул уважно розглядали: якщо там є шматочок заліза або цвях – чоловік
буде ковалем, тріска – теслею, скло – склярем, шкіра – шевцем, пісок – мулярем,
а якщо, крім землі, немає нічого, – хліборобом.
Андріївські вечорниці – це веселе і колоритне дійство, жарти і сміх, який
охоплює не тільки молодь, а й усіх. Збитки - жарти, пустощі, здебільшого
хлопців, які дозволялись тільки в Андріївську ніч. Хлопці з дівчатами встигали
порозважатися і їм збитки зробити для годиться. У цей вечір, щоб хлопці не
зробили, то їм все прощали, бо така традиція існує, що на Андрія кожен хлопець
„пустує".
Чого тільки хлопці не вигадують, щоб тільки
дівчатам збитки зробити: біля хати ниткою снують вулицю, по якій з вечорниць
дівчата додому повертаються; ставлять опудала (середину гарбуза вичищають,
„очі" й „рот" прорізують і в гарбуз свічку засвічену вставляють).
Ворота знімають, але неподалік залишають, щоб батьки швидко вранці знайшли, бо
дівчата пізно додому повертаються і пізно прокидаються. Хлопці шибки у вікнах
малювали або папером вікна затуляли, - і це було найсмішніше. В хаті темно, всі
сплять, бо думають, що ще ніч.
У тих батьків, які забороняли гуляти своїм донькам,
хлопці вночі могли зняти ворота чи розібрати паркан, забрати воза, плуга,
борону тощо і позакидували їх на дах хати чи хліва або занести в інший бік
села. Вранці дехто із господарів знаходив свого воза на даху клуні, а від хат,
де жили дівчата на виданні, з’являлись стежки до їхніх залицяльників, позначені
буряковим квасом чи потрушені соломою.
Колись вечорниці були дуже поширені. На них
молодь ближче знайомилася, окремі риси пізнавали і там собі пару вибирали. Було
так заведено, що кожне село і, навіть вулиця мала „свою" хату для
вечорниць. Молодь платила господині борошном, печеним хлібом, полотном...
Цікаво й те, що на ті самі вечорниці рідним братам і сестрам не дозволялось
ходити – була повага до старших: молодші слухалися своїх старших братів чи сестер,
чого б варто повчитись молоді нині.
Час невпинно біжить вперед, звичаї і традиції
помалу відходять в минуле. Ті способи ворожіння, які використовували наші
бабусі, в наш час не є актуальними. Кидати чобіт через дев’ятиповерховий будинок
якось не вийде. Також не в кожної
дівчини у дворі є собаки, не кажучи вже про півнів, а досягати болото з річки
не в кожної вийде. Проте, сучасні дівчата також можуть дещо дізнатися про
майбутнє. Для цього дві однакові свічки
запалюють примовляючи «Андрію, добродію, допоможи долю відшукати». І
нехай собі горять. Якщо свічки згорять рівномірно, прихилившись одна до одної –
це віщує щасливий шлюб. А коли навпаки – то... навпаки.
Перед тим, як ворожити, кожна з дівчат ставить
собі під порогом (на балконі) тарілку з водою. Коли вода замерзала, дивились,
куди йтиме тріщина: з того боку сватів чекати. Є й схожа ворожба: в хаті кидали
чоботи. В який бік поверне носком – звідти прийдуть свататись. Потім одна дівчина
з зав’язаними очима збирає усі чоботи і викладає ними стежку до порога. Чий
чобіт найближче до нього – та найшвидше вийде заміж, чий останній – найпізніше,
а чий не знайшла, то та може і не вийти заміж. До речі, для цієї ворожби
використовують чоботи із лівої ноги. Магічну дію, як вже згадувалось, має вода.
У глибоку тарілку з водою кидають обручку. Дівчата по черзі намагаються дістати
обручку ротом. З якої спроби дістала – через стільки років заміж піде. Таким же
способом визначають кількість майбутніх дітей. А ще на цю воду виливають віск і
за його формою вгадують майбутнє. Також до країв тарілки з водою прикріплюють
листочки з іменами хлопців, але так, щоб вони не торкались води. В горіхову
шкарлупку ставлять недогарок свічки й пускають по воді (кожна дівчина окремо).
Яке ім’я зачепить – таким буде ім’я чоловіка. Так само «підпалювали долю» – на
листочках пишуть можливе майбутнє (заміжжя, дівування, хвороба, гроші тощо), і
який листочок загорався від недогарка – така й доля.
Ще можна в чотири кутки кімнати поставити
різні предмети: в один – дзеркало, в другий – віник, в третій – молоток чи
цвяхи, у четвертий – книгу. Дівчині зав’язують очі і розкручують її. В який
куток піде – таким буде її чоловік: якщо до дзеркала – дуже вродливим, до
віника – гулящий, до книги – розумний, до молотка – працьовитий.
Щоб знати, чи точно дівчина вийде заміж
наступного року, беруть з коробки жменьку сірників і викладають їх по парі.
Якщо число сірників парне – бути у парі, якщо ж ні – ще рік погуляє. Актуальним є ворожіння
на книзі. Ставлять питання, беруть книгу, загадують номер сторінки, рядка (до
3-х разів) і читають відповідь. Кажуть, що найліпше ворожити на творах сучасних
українських письменників.
А ще на Андрія радять лягти спати не там, де
завжди, або головою в інший бік. Під ліжко покласти миску з водою, а зверху –
дощечку, імітуючи місток через річку. Перед сном примовляти: «Ти – жених, я –
невістка (тричі). Дай Боже, щоб в ніч на Андрія на новому місці приснився жених
мені, невісті. Перейди, наречений, річку через місточок. Візьми
мене до шлюбу у новий рочок. Ти, річко, не пінься! Ти, місточку, не хилися! Мій
наречений, мені наснися! На добраніч!»
Ще перед тим, як лягати спати, під подушку
кладуть «чарівні папірці», на яких написані імена хлопців. Папірців має бути
стільки, якого числа день народження у дівчини. Але писати імена для себе вона
не може – їх пишуть подружки. А зранку треба першим ділом засунути руку під
подушку і витягти папірець – яке там буде ім’я, так зватимуть і нареченого.
Або ще одна відома всім ворожба: запитати на
вулиці ім’я першого зустрічного незнайомого чоловіка. Яке ім’я почує дівчина –
таким і буде ім’я її судженого. Щоправда, зараз популярніше використовувати з
метою ворожіння телефон: набрати незнайомий номер телефону і, почувши чоловічий
голос, запитати його ім’я.
Як уже зазначалося вище, свою прихильність до
дівчини хлопці можуть виявити бешкетами в її обійсті. Проте слід мати на увазі,
що класикою жанру тут є знімання воріт і хвірток та перев’язування дротом
вхідних дверей. Натомість висаджування автомобілів на дах будинку і розбирання
сараїв межують із криміналом.
Досить важко доводиться міським парубкам,
обраниці яких мешкають у багатоповерхівках, та ще й із кодовими замками.
Розбирати балкони категорично не радимо, а ось спорудити під вікном дівчини
якусь фантазійну конструкцію зі знайдених у дворі підручних матеріалів – цілком
прийнятний варіант. Нехай тільки це не будуть гойдалки з дитячого майданчика.
Є ще чимало різноманітних способів
Андріївської ворожби. Хтось в них вірить, хтось – ні. Одне я вам скажу точно,
бо перевірено на власному досвіді – ворожити на Андрія справді дуже весело!
Христина Щур
прес-секретар Львівської обласної організації
Народної Партії
|
