Чи помічали ви, чим сьогодні бавляться наші діти? З полиць іграшкових крамниць на нас дивляться такі іграшки, що дорослому страшно взяти в руки. Та часто вибираючи подарунок для найменших ми не звертаємо уваги як він виглядає, не переймаємось чи не зашкодить він здоров’ю малечі, і зовсім не зважаємо на те, чи виховуватиме він моральні цінності у дітей, головне, що коштує дешево, а це найважливіше у наш час. Та слід нагадати нашим батькам, що китайський непотріб нікуди не зникне, а традиції українського лялькарства помалу відходять у небуття. Мало хто знає, що  українська народна іграшка має надзвичайно багату історію. Іграшки творили майстри, які поєднували життя і побут народу, звичаї та традиції, обряди і ритуали.

Лялька-мотанка з давніх-давен була оберегом нашого народу. Традиція виготовляти ляльки-мотанки пішла ще з язичництва. Лялька є посередником між живими й тими, кого на цьому світі вже чи ще немає. Її робили для того, щоб пішов або, навпаки, припинився дощ. Або для того, щоб забрати хворобу від людини. Залежно від події робили різні ляльки. Якщо для шлюбу, то ляльки виготовляли дуже ретельно. Ляльку вбирали в український стрій, як молоду, робили великий віночок, чи корону, на голову, також до ляльки-молодої обов'язково робили пару – молодого. Коли ж дівчина виходила заміж, то в родині чоловіка дозволялось, допоки в молодят немає діток, гратись лялькою, і чим більше, тим швидше і здоровіші будуть діти. А коли вже народжувалась дітвора, то, звісно, лялька віддавалась їй. Існувало повір'я, що якщо діти дуже часто і довго бавляться лялькою-мотанкою, то сім'я скоро чекатиме на поповнення.

Мотанка виконується виключно шляхом намотування, вона не має обличчя і несе в собі тепло людських рук, любов і турботу, з якою створена. Символічним є те, що лялька-мотанка не шиється, а робиться лише за допомогою ниток, стрічок, шляхом намотування. Голку можна застосовувати лише при виготовленні одягу для ляльки і ні в якому разі не пришивати нічого до самої лялі! Вона може бути плетена із соломи чи зовсім без застосування нитки, коли всі вузли закріплюються архітектонічно за рахунок того матеріалу, з якого робиться мотанка. Голова називається «куклою». Для неї шматочок тканини складається вузенько (як пасок або крайка), а тоді згортається «рулетиком» і обмотується тканиною.

Лялька-мотанка не випадково не має обличчя. Адже вона виникла не як іграшка, а як сакральна річ. Вона мала прикликати дух померлої або ще не народженої людини до живих, запросити її в коло сім’ї, до столу чи до тієї дитини, яку виховувала. Наші предки вважали, що лялька з певними вираженими рисами обличчя – будь то очі чи ротик – може прив’язувати до себе душу того, хто нею грається, що може понести за собою небажані наслідки. Для того, щоб лялька-мотанка стала справжнім оберегом, потрібно обличчя викласти хрестом. Хрест має символічне значення, адже це знак сонця, знак духовного єднання неба та землі, чоловічого та жіночого начала. Саме тому такі ляльки є й оберегами для сім’ї, адже вони сприяють гармонії в родині, порозумінню між чоловіком та жінкою. Окрім того, за таким хрестоподібним личком можна уявити собі яке завгодно. Також в голівку мотанки часто зав’язували зернятка пшениці. Це теж надавало їй сакрального значення, бо зерно пов’язане з померлими чи ненародженими душами. Коли його «ховають», воно оживає, проростає і знову розпочинає одвічний коловорот життя. Тому мотанку пов’язують із уявленнями про життя й небуття, із досвідом минулих поколінь та їхнім зв’язком із поколіннями наступними.

 Раніше кожна дівчинка повинна була вміти робити цей оберіг, тому дівчата до цього ставились так само відповідально, як і до вишивання шлюбного рушника. Оскільки робилась лялька-мотанка з тих матеріалів, які були під руками – чи то солома, чи старі непотрібні речі, а одягалась в клаптики матерії зі старого одягу матусь і бабусь, то й не дивно, що така лялька, зроблена власноруч, оспівана піснями, обласкана казками, одягнена в усе своє, домашнє, рідне – вважалась оберегом у родині.

Лялька повинна бути одягнена у світлу вишиту сорочечку, під'юпник (або нижня спідничка т.з. галька) і запаску. Всі елементи одягу є оберегами: спідниця символізує землю, сорочка позначає три часи - минулий, теперішній і майбутній; обов'язковими атрибутами є вишиванка та намисто, які уособлюють достаток. Також повинен бути головний убір - очіпок, стрічка чи хустка - що символізує зв'язок з небом.

Якщо в сім’ї хворіла дитина, то їй робили спеціальну ляльку-мотанку, яку змотували з тієї трави, яка допоможе при хворобі, - і давали дитині – і забавка, і цілющий ефект!

Насправді таку ляльку може зробити кожен, для цього потрібно бажання, час і трошки фантазії. Лялька зроблена своїми руками значно добріша і тепліша, ніж куплена пластмасова.

Прес-секретар Львівської обласної

організації Народної Партії

Христина Щур