У Львові завершився музейний проект «Нові старі майстри», який представив публіці Павло Гудімов. Родзинка виставки полягає у тому, що її координатори поєднали в одній експозиції полотна «старих майстрів» XVII століття та співзвучні твори сучасних художників і скульпторів. Таким чином у залах Львівської галереї мистецтв утворився діалог між «старими» та «новими» митцями, прислухатись до якого змогли усі охочі впродовж місяця.  

Під час відкриття виставки куратор проекту та власник Арт-центру «Я галерея» Павло Гудімов зазначив: «Хотілось би, аби музейне життя в Україні було достатньо жвавим, а музеї були динамічними інституціями з сильними магнітами, до яких би стояли черги відвідувачів. Повертаючись до назви проекту, то цей проект з подвійним дном. Передусім,  я показую сучасне мистецтво та працюю в якості куратора. Сьогодні офіційно декларую, що в Україні почалася нова ера – це ера нових старих майстрів. Це той вплив європейського мистецтва, який дав можливість народитись трьом поколіннями художників. І вони мають величезну любов до європейського мистецтва, його канонів та прийомів. Поруч із сучасниками - представники давнього мистецтва. Воно перебуває «під замком», себто у фондах галерей. Шанси потрапити на експозицію та побачитися із відвідувачами для декотрих картин зовсім невеликі. З допомогою нашого проекту сучасне мистецтво «витягнуло» зо два десятка робіт, які мають бути актуалізованими».

При вході до залу погляд відвідувачів зупиняється на колоритному полотні Володимира Костирка «Портрет чоловіка з черепом». На темному фоні видніється чорний силует чоловіка. Гофрований білий комі, що нагадує скручені папери, стає «ложем» для черепа замість голови. Цей твір перегукується із «Портретом молодої жінки. Фламандська школа» XVIIст., на якому до глядачів звертається погляд стриманої молодої жінки на темному тлі. Важко не помітити ніжний та витончений із золотим оздобленням гофрований комір. У свій проект Павло Гудімов запросив лише тих авторів, хто використовує технічну майстерність задля творення нових провокативних і, часом, парадоксальних задумів. Він влаштував їм зустрічі з творами із музейних колекцій Львова, Дніпропетровська, Києва. Звичайно, для діалогу підбиралися співзвучні роботи: за стилем, сюжетом чи композицією. "Нові" ніколи не бачили ці твори "старих", що зберігаються в фондах. Складно сказати, що дасть діалог між ними, але діалог - це завжди шлях до розуміння. Проект є типовим прикладом постмодерністської гри. Це - гра майстрів, і кожного разу це - унікальна гра.

«Ми в наших музейних фондах маємо надбання, якими би гордилися цілі країни, цілі нації. Але, на привеликий жаль, тисячі та сотні тисяч праць ніхто не бачить. Експонується  менше відсотка. Дуже важливо, щоби фонди відкривалися. Сьогоднішній проект дає можливість працям, написаним 100, 200, 300 років тому, зустрітися із глядачами. Позитивно, що поруч із ними бачимо творчі доробки сучасних митців, яких ми добре знаємо. Переконаний, що за певну кількість років вони так само будуть цінуватися, писатимуться підручники, книжки. Хотілось би, аби у Львівських музеях були такі ж черги, як в Лувр чи Ватикан», - наголосив міський голова Львова Андрій Садовий.

Сучасне українське мистецтво існує у парадоксальній ситуації: воно глибоко укорінено в традиції і, здебільшого, є «традиційним» у найкращому сенсі цього слова. Однак такий традиційний інструментарій як мистецтвознавче осмислення тих чи інших процесів та музеєфікація мистецтва незалежної країни досі залишаються відкритими й надто болючими питаннями для мистецької спільноти. На шляху скорочення дистанції між мистецтвом і словом, мистецтвом і музеєм, мистецтвом і аудиторією куратор Павло Гудімов ініціює серію музейних проектів, об'єднаних навколо мети артикулювати помітне явище в українському мистецтві - феномен «нових старих майстрів».

Наприкінці XVIII ст. Йоган Вінкельман і його теорія стилів започаткували оперування  епохами, які послідовно змінювали одна одну: античність, Візантія, романський стиль, готика, Ренесанс, бароко, класицизм. Щоправда, послідовність була відносною, і вже у ХVII ст. класицизм замість того, щоб дочекатися завершення бароко, розвивався з ним паралельно, а далі продовжував з'являтися у кожному наступному столітті, отримуючи префікс нео- чи псевдо- класицизму. Те ж саме почали робити бароко і візантійська традиція.

За словами Павла Гудімова, ХХ століття запровадило кардинальні зміни в мистецтві: на початку поставило крапку у вигляді чорного квадрату на всій фігуративності і предметності зображення, наприкінці - перекинулося до інсталяцій і нових медіа. Фарби і пензлі мали б засохнути вже давним-давно, але ними продовжують малювати як абстрактні твори так і реалістичні. Гравюру продовжують різьбити, а скульптуру - ліпити. Звісно, ті майстри, що вміють це робити.

Орієнтири "нових" щодо минулих епох досить легко прочитуються. «У роботах молодих митців відчуваються відголоси традиційних європейських майстрів. Ренесансні парафрази Олени Полященко, відголос овочевих конструкцій Дж. Арчімбольдо у натюрмортах Олексія Колеснікова. захоплення Євгена Равського караваджизмом, пошана бароко у Володимира Костирка, класична анатомія м'язів в скульптурах Садана, любов до пожовклих старих карт і планів Павла Макова, смакування натуралізму Миколою Коломійцем, енгрова овальність форм Артема Волокідіна, символізм пейзажів Ярослава Присяжнюка», - зазначила одна з організаторів виставки, завідуюча відділом Європейського мистецтва Львівської галереї мистецтв, кандидат мистецтвознавства Вікторія Сусак.

«Дивовижно, коли поруч із «стародавніми» шедеврами наче відголоси експонуються сучасні твори, що за стилістикою наближені, проте мають свої відмінності. Найголовніше, що у всіх творах простежується індивідуальність кожного майстра. У творах "нових" є свій хід, присутній певний знак, що дозволяє розпізнати сучасника. На мій погляд, дуже добре, що сучасні митці наче реанімують техніку своїх попередників. Переглядаючи  представлені твори, можна дійти висновку, що стародавні уявлення та бачення світу, стиль накладання фарб та інструменти художників аж ніяк не застаріли з часом. Дуже добре, що такий проект відкриває як нові імена в мистецтві, так і знайомить із добірками класиків. Часи змінюють, проте майстерність, непересічність, індивідуальність, актуальність та імпровізація художнього погляду не змінюється», - поділився працівник  секретаріату ЛОО Народної партії Мар’ян ІВАНСЬКИЙ.

І річ не тільки в тому, що поруч з черепом лежить вилка електроприладу (Є.Равський), а джорджонівська Венера пливе над канапою, вкритою клітчастим пледом (О.Полященко). Можливість кадрувати, акцентувати на фрагменті - уроки, які дала їм фотографія (А.Волокідін, Є.Равський). Картина «Майстер, що "ся помилив" (на якій зображено портрет жінки в шикарній перуці с подвійним підборіддям та подвійними губами, що створює ефект змазаного кадру), міг це зробити, тільки побачивши зависання картинок на моніторі. Коментар (виключно латинськими літерами) посилює іронічність зображень В.Костирка, де поєднується графічне й живописне, домінує перука, або ...тату. Сфумато пейзажів Я.Присяжнюка також не введе в оману: авторським підписом на них - фокус об'єктиву. Дублювання, помноження одного мотиву нашаровує філософські підтексти у технічно досконалих роботах П.Макова. Захоплення викликають павутиння кольорових олівців М.Коломійця, з яких постають його Лоліти. В натюрмортах О.Колеснікова овочі з гримасами людських облич далекі від замилування "тихим життям". Свої створіння Садан поміщає в спеціальний простір, який організує як контекст, як інсталяцію. Ніж виявився головним композиційним акцентом у різних за сюжетами картинах: «Аполлон і Марсій» невідомого художника ХVII ст. і «Жертвоприношенні Авраама» Є.Равського. А невеличка «Спляча Венера» просто засвідчила, що «нові старі» - це регулярне явище в історії мистецтва. Автор ХVIIІ ст. не став буквально копіювати Джорджоне. Він переклав свою сплячу красуню на інший бік, змінив пейзажне тло і наділив її порцелянове личко посмішкою мадам Помпадур. Він просто намалював жінку своєї доби. Свій час, людей своєї доби фіксують і «нові старі» на початку ХХІ ст.

Вікторія Сусак висловила побажання, аби мерія або меценати фінансово посприяли  поповненню фондів творами сучасних українських митців. Адже коли понад сто років тому з ініціативи тодішньої мерії була заснована картинна галерея, то саме мерія купила першу приватну збірку із 300 творів, з якої й розпочалася історія галереї. Загалом «нових старих майстрів» можна побачити не лише у Львові, а ще в Дніпропетровську, Києві та Харкові.  

Спеціально для сайту ЛОО Народної партії Мілана ЗЛАТОВІЧ,

Фото автора