|
Останні парламентські вибори, що відбулися в жовтні минулого року, засвідчили,
що Народна Партія, яка мала партійну фракцію у вищому законодавчому органі
держави попереднього скликання, втратила авторитет у суспільстві, розгубила
довір’я виборців.
Чому так сталося? Де
корені гіркої поразки? Саме на ці та інші кардинальні питання партійної роботи мав дати
відповідь черговий ХІІІ звітно-виборний з’їзд. З приводу його проведення вищий
виконавчий орган партії Політвиконком прийняв ряд рішень. Зокрема, рішенням №
108/1 від 12 березня поточного намічалося провести з’їзд у червні. Потім
визначили конкретну дату – 25 червня. Далі вже новим рішенням Політвиконкому
від 02 липня № 110/1 вирішили провести з’їзд партії, на якому кардинально
переглянути персональний склад керівних органів, обговорити та затвердити зміни
до Програми партії з урахуванням суспільно-політичної ситуації, вже у
вересні-жовтні поточного року. Більше того, останнім рішенням було також
затверджено текст відкритого Звернення Політвиконкому до членів партії та її
прихильників. У Зверненні Політвиконком пообіцяв партійцям опублікувати і
винести для обговорення в партійних організаціях та партосередках основні тези
до уточнених програмних засад, які буде внесено на черговий з’їзд партії.
Як бачите, рішень багато.
А який результат? Він - нульовий. До цього часу не опубліковано ні тез до
уточнених програмних засад, невідомо коли ж все-таки відбудеться з’їзд партії, бо
його проведення свідомо гальмується. Комусь дуже не хочеться виносити на суд
широкого партійного загалу ситуацію в партії, справжні причини партійної кризи.
Але, як мовиться, шила в
мішку не сховаєш. Причини занепаду партії лежать на поверхні. Як відмічали
делегати на звітно-виборних конференціях обласної та місцевих партійних
організацій області, що відбулися в травні поточного року, головні причини
криються у непослідовності дій та вчинків керівництва партії, його відірваності
від партійних мас, ігнорування думки низових партійних структур при прийнятті
рішень.
І вони мають рацію. Не низи зрадили партію, а
приклад у цьому показали окремі керівники партії, які заради депутатського
мандата швиденько перебігли в ряди іншої
політичної сили. Прикро, але у цей складний для партії період не на висоті виявився
і голова партії, який не тільки не дав принципової оцінки перебіжчикам, а й
прирівняв зраду ледве не до героїзму, пояснюючи це їх затребуваністю. Так зрадники
стали затребуваними, а послідовні партійці -
приниженими.
Керівництво партії, ігноруючи уроки історії, не
радячись з партійцями, нічого не пояснюючи суспільству, приставало то до
одного, то до іншого берега. Так був покладений початок занепаду партії, який,
врешті-решт, привів до глибокої кризи.
Хоча ми знаємо й інші часи, коли працювали єдиним
фронтом. Згадайте позачергові парламентські вибори 2007 року. Чіткість,
послідовність, опора на партійців – ось та основа, яка дала можливість Народній
Партії повернутися у парламент.
Потім були вибори Президента України. Проте замість того, щоб розвивати набутий досвід,
партійний виборчий штаб разом з апаратом партії, відсунувши на задвірки
партійні структури, створили в регіонах три надумані структури, які працювали
за зразком відомого тріо з не менш відомої байки «Лебідь, Щука і Рак». Наслідки
не забарилися – кандидат від Народної Партії опинився аж на сьомому місці з
результатом менше двох з половиною
відсотка.
До крайньої межі поглибили кризу в Народній Партії
останні парламентські вибори. Подумати тільки, партія, яка має 15-річний досвід
роботи, чітку структуру, значний кадровий потенціал, чомусь не брала участі у
виборах в загальнодержавному виборчому окрузі. А з практики відомо, що партія,
яка не бореться за владу, перетворюється в такий собі клуб за інтересами.
Остаточно підрізали крила низовим партійним
структурам закулісні утаємничені методи формування виборчих комісій.
Незрозумілою була позиція з цих питань голови партії та голови парламентської
фракції, яких виборчий закон наділив правом підписувати відповідні подання.
Закон наділив, проте підготовлених регіональними парторганізаціями подань вони
не підписали. Як наслідок, під вивіскою Народної Партії у комісіях з’явилися
люди, які до партії не мали і не мають жодного відношення. А підготовлені до
роботи в комісіях партійці залишилися ні з чим. Прикро, але позицію стороннього
спостерігача з цих питань зайняв Центральний апарат партії.
Як наслідок, вибори партія програла. Проте
належної оцінки виборчій кампанії до цього часу ніхто не дав. Мовчить голова
партії, мовчить Центральний партійний апарат. Посміхаються на різного роду
телевізійних шоу колишні заступники голови партії, які стали народними
депутатами при іншій політичній силі.
Тільки на місцях спокою немає. Весь час від людей
надходять запитання: що буде з Народною Партією? Яка її подальша доля? Проте на
ці та інші гострі питання ніхто відповіді не дає. Не знайдете ви цього і у, так
званих, пропозиціях щодо партійного ребрендінгу, що надійшли на місця.
Замість відповідей новітні партійні ідеологи
пропонують відмовитися від селянства, не пов’язувати партійну символіку з
аграрною тематикою. Вони навіть визначили, що «виборці Народної Партії – це
переважно міські жителі, віком 25-50 років», хоча статистика говорить про
протилежне.
Що на це можна сказати? Коротка у таких ідеологів
пам'ять. Вони забули, що Народна Партія зародилася саме для захисту селянства і
спочатку носила назву «Аграрна партія України». Хотів би нагадати їм відому
істину: хто не шанує минулого, той не має майбутнього.
Одностайно засудивши непослідовність, делегати не
раз підкреслювали, що вони не проти коаліцій, переговорів та домовленостей.
Проте одна справа домовлятися і працювати в коаліції, а це треба робити, інша –
не мати при цьому власної позиції, а шаблонно когось підтримувати. Практика
свідчить, що попутників використовують, а потім залишають ні з чим. Щось
подібне відбулося і з Народною Партією, яка сьогодні, образно кажучи, перебуває
у глухому тунелі, без вікон і дверей, невідомо де вхід, а де вихід, а таке
становище довго тривати не може. Воно уже й так невиправдано затягнулося.
Тому делегати Рівненської обласної звітно-виборної
конференції були одностайними, що необхідно якнайшвидше провести з’їзд партії,
предметно розібратися з ситуацією, що склалася, дати принципову оцінку
зрадникам, докорінно оновити керівний склад, визначити перспективи розвитку
партії. На жаль, до нашої пропозиції не прислухалися, продовживши тим самим
невизначеність у рядах Народної Партії.
Але як каже народна мудрість – скільки мотузці не
витися, а кінець прийде. Так і в питанні партійного будівництва. Скільки і хто
б не блокував проведення з’їзду Народної Партії, але він все одно повинен відбутися. Бо це об’єктивна
необхідність, вимога часу.
Хотілося б дізнатися, а що думають з цього питання
народники з інших регіонів?
Керівник секретаріату Рівненської
обласної організації Народної Партії
Ф.Кравченя
|
